Велесова книга

ВЕЛЕСОВА КНИГА

І. Хто ми и куди йдемо
1
Даремно згадали доблесні наші старі часи,
бо йдемо куди — невідомо.
А так оглядаємось і говоримо,
що соромимося Наву, Праву і Яву знати
й обаполи тирла відати і думати.
Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє.
І в тій безодні повісив Дажбо землю нашу,
аби тая удержана була.
Так се душі пращурів суть.
І ті світять зорями нам од Їру...
...Однак греки напали на Русь,
чинячи злеє в ім'я богів.
Ми ж не знали вже, куди тікати і що творити...
Права бо є таємно уложена Дажбогом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
А тоді, коли одійде, смерть наступає.
Ява тече і твориться в Праві.
Нава бо є після них.
Доти є Нава і по тому є Нава,
а в Праві ж є Ява.
Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше,
яко се бо вже найшло на коло нам.
Творящу богом силу узріли в собі,
бо то дано дар богів,
і не потребуємо бо се напраснитй.
Се душі пращурів наших од Їру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву,
не берегли того, а ще й глузували.
Істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші,
матимемо життя з праотцями нашими, які з богами злились воєдино.
Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму,
а ум великий божий є єдиний з нами,
і тому творимо і говоримо з богами воєдино.
Бренне бо є наше життя і ми самі також,
де князям нашим працювати, живучи в землі з тілом овна,
і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь.

2а
Муж, ідучи додому, не правий,
якщо лише заявляє про права;
і правий, якщо слова його з ділами збігаються.
Тому сказано здавна, аби ми творили були добро.
Як і діди наші казали: тут є і буду так же.
За часів злославних і бусих русь була потята рукою ворожою.
І злочини творилися.
І князь тоді немічний був.
І услав синів своїх до брані.
А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,
і на те, що речено вічем, не зважили.
Тому ж бо ви розторгнугі і в неволю взяті.
І коди речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.
До південних країв ходили, щоб узяти землю нам і дітям нашим.
А там греки напали на нас, бо ми всілися на їхню землю.
І була січа велика і багато місяців.
Стократ починала русь
і стократ розбита була од півночі до півдня...
Отож худобу повели праотці наші,
і були отцем Орієм до краю руського ведені,
тому що завжди там перебували.
Багато злигоднів приніс ранній холод.
Отак відійшли сюди й оселились огнищанами на землі руській.
І все те сталося за дві теми до суть.
А по тих двох темах варяги прийшли
і землю забрали од хозарів до рук своїх.
Тим бо відробляли в неволі.
Був народ родичем з ільмерцями,
з єдиного кореня постали роди наші.
Хто прийшов пізніше на Руську землю,
то і селився серед ільмерців,
бо суть братчики наші і подібні до нас,
і в небезпеці обороняли нас од зла.
Віче мали: що віче вирішить, то так і є;
а що не рішено — не повинно бути.
Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили.
Ми ж їм допомогу давали, і так було.
Зілля бо знали робити, посуд, печений у вогнищах, —
і суть бо гончарі умілі.
Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли.
Такі й наші отці суть.
А прийшов рід злий на нас, напав.
І тому змушені були відійти в ліси.
2б
Так і живемо, навчившася, звіра; ловити і рибалитн,
еді страху уклонившись.
Так- прибули: одну тему і; почали: городи: ставити,
вогнища. повсюди розкладати.
На другу тему був холод великий,
і потяглися ми до півдня
там бо суть місця злачні.
А там: іронці зайняли: худоби нашой десятину.
І прийшли б до згоди, якбж ті могли слово тримати...
І потяглися- ми до; полуденного зележажран'я,
і було в нас худоби: багато...
За
Молили Велеса, отця нашого,
хай потягне в небі комонь Суражіїв,
хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи.
То бо сонце наше, яке освітлює домове наші,
І перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.
Цьому богу вогнику Семурглю речемо показатися і
встати на небі
і так бути до блакитного світа.
Наречемо його іменем Вогнебога і йдемо трудитися,
як і всяк день, молитвою зміцнивши тіло, поївши,
йдемо до полів наших трудитися,
як боги веліли кожному чоловікові,
що повинен трудитися на хліб свій.
Дажбожі внуки ви, улюбленці божеські,
і боги мало не десниці тримають на ралах ваших.
Заспіваймо славу Суражію,
і так мислимо до вечора,
і п'ятикратне славимо богів на день.
Пиймо сурицю на знак благості і спільності з богами,
які є в небі, так бо п'ють за щастя наше.
Заспіваймо славу Суражію,
і ось комонь злат Суражіщіїв скаче в небесах.
Додому йшли, потрудившись.
Там огінь розкладали і їли покорм наш.
Речемо, яка то є ласка божеська до нас,
і одійдемо ко сну.
А день прийде — і тьмі безкормиця.
Так ось давали десятину отцям нашим,
а соту — на власове.
І так пробували славні,
яко же славимо богів наших і молимося про тіла,
омиті водою чистою...
ЗБ
Інша бо кров є свята кров наша.
Про те мовилося, як обирали князів старотці наші.
І так правили п'ятнадцять віків через віче.
А збиратися на нього і судити будь-кого із старшин годилося
вночі...
І так правили наші отці.
Всяк міг слово сказати — і те було благом.
Захищалися од хозарів... по вікові Трояню,
які перш осіли з синами своїми і внуками наперекір
рішенню віча,
бо у русів не було іншої ради, крім віча.
Хозари пішли на них війною, а в них не було воїв...
Ї тривала та розторгавиця п'ятсот літ.
І не закінчилася скоро,
й обернулася нам тяглом хозарським.
Бо поки боруси билися,
на нас наповзли вороги численні.
А внук троянен був самотен при багатьох друзях
і був (у полон) уведений...
4а
Почалося життя важке...
А був тут у степах боярин Скотень, що не піддався хозарам.
Сам будучи іронцем, од Їроні допомоги просив,
а ті прислали кінноту,
і хозари були відігнані.
Інше боярство лишилося під хозарами,
які дійшли до града Київського і там осіли.
Ті ж русичі, які не захотіли бути під хозарами,
пішли до Скотеня; там поблизу й отаборилася русь.
Їронці не чіпали звичаїв наших, ні рабів не брали,
отож лишили русам життя русів.
А хозари брали до своєї роботи людей
і велике зло чинили дітям і жонам.
А тоді і готи-грабіжники напали на русь, що осіла коло
Скотеня,
а тії взялися за мечі,
і пращурове наші виступили проти них.
Тут кіннота іронців вступила в бій і розбила готів.
Розтрощені були готи, втекли з поля.
То бо кров боруська лилася, і чермна земля була.
Перунами розтрощила русь землю готську і мечами
знищила всякого,
а землю їхню, як відомо, до своєї приєднала.
А тут і хозари в наш час ратний пішли на нас.
І тут бо руси кинулися до битви, як леви, і сказали:
«Пропадемо, якщо Перун про нас не подбає».
І той їм допоміг готи були розбиті,
а хозари перші спробували праху,
вперше були розтрощені.
А русь звернулася до них і сказала: «А що ще буде?»
Хозари тікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи,
розбіглися вої їхні,
покидали на землю мечі свої, тікаючи вже вкотре перед
очима нашими.
Готи змістились і відійшли на північ, і там зникли,
йдучи далі.
Русь же ввійшла до цієї землі, взятої до Русі до рук,
утерла руки свої і сказала: «Прийшла ж милість божа!
Хвалімо Дажбога нашого і Перуна-златоуса, які були з нами».
І так уперше заспівали славу богам на землі чужинській.
І сказала руськолунь: «Та є земля, і треба немало старатися,
щоб утворилася земля наша».
А хозари, в бою дощенту порубані, шукаючи інших земель,
остерігаючись руськолуні біля Києва і в Лузі,
утвердилися на Дону після готів.
4б
Багатьох захопили в поході з собою,
отож і терпіли ті од них,
бо були вони вільні і ворожі до пращурів.
Велес бо навчив тих землю орати і зерно сіяти.
Так захотіли ті пращури огнищанами стати і бути
землетрудичами.
Говоримо бо, як се мовиться в нашій землі, а не так, як
греки,
жадаючи за рахунок руського народу зростати,
болгарам підкорити
і примусити свою худобу водити в полях злачних.
І вибирали тих (князів) із своїх старійшин,
од роду до роду так се правили.
За десяток віків забули своє родство,
і так роди жили окремими племенами.
Се називаються ті поляни, свередзі і деревляни:
тут бо всі руські, од руськолунян походячи.
Окремими є сумь, весь і чудь — і звідти прийшла на Русь
усобиця.
За другу тисячу літ підпали розділу і лишились у самотності,
і почали на чужих у неволі працювати —
спочатку на готів, які міцно їх тримали,
а потім — на хозаринів, як ті з'явилися з каганом...
А той був приятелем нашим і спершу були купцями на Русі.
Спочатку були велеречиві, а потім стали злі
і русів гнітити стали...
Сказали ті: «Куди підемо від них?
Де життя вільне знайдемо?
Ми великі сироти, божеська рука од нас одвернулась».
І так на двадцять тисяч літ не могли сутворитися до Русі,
а там прийшли варяги і взяли ту...
Були ті синове влці: русь же повернулась од півночі,
Знову не мала можливості...
В лісах ільмерських зібралась і там є.
Києву ж дана частина мала, там бо всілися варяги,
які захопили владу після венеда Святояра...
Так узріємо навіч того боярина, героя нашого,
який розбив готів із Скотичем.
І була славна подія од приходу слов'янського люду на Русь
тисяча третього року,
як нагле грабіжники напали на нас.
Тоді Святояр був єдиним князем, якого боруси вибрали
на руськолуні.
А той взяв руськолунь і борусів, озброїв їх
і пішов на готів од Воронженця.
Було там десять тем відібраних боянів кінних, не піших.
І так напав на них.
Січа була зла і коротка,
і та буйствувала була до вечора.
Ї були по готах.
4в
Русі бо приглянулася земля та і досі.
А в той час ішли до Києва варяги з купцями і побили
хозарів.
А каган хозарський звернувся до Скотеня, просячи
допомоги.
Відкинув ту просьбу Скотень і сказав:
«Допоможете самі собі».
Віче руськолуні веліло готувати оборону,
бо ворожа сила насувалася до землі Воронженця.
Воронженець був давній, за багато віків оснований далеко
од нападників.
А та ворожина дійшла до Воронженця і взяла його, і там
осіла.
Се Русь була відрізана від заходу сонця,
а інші пішли до сури на південь
і заснували Сурожград біля моря, що належало грекам.
Там кріпив град Сурож Білояр.
Криворіг, був тоді князь русів, пускав білого голуба:
Куди той полетить, туди і йти.
А той полетів на греків.
Криворіг пішов на них війною і розбив їх.
Тут бо греки, як лиси хвостом вертячи,
дали Криворогові золоте руно і комонце стребні.
І Криворіг утримався на Сурожі.
А вони, греки, були на Голуні.
Криворіг догодився, аби руси одкрилися там.
А потім греки напустили на них боянів у залізах і
побили їх.
Багато крові руської пролилося на тій землі.
І ні стягу не лишилося русичам.
Іллірійці сказали, що ми нерозумні, і прийдуть нам
помагати...
Пом'янемо тих, що свою землю руську удобили,
і наших старійшин, які бо стратили сили, русь, на тих
бойовищах з ворогами нашими.
А кров їхня удобила землю нашу.
Сущі бо боги, які, з Перуном ділячись, накували мечі
свої до ворогів іних.
Ми ж їм помолилися нам у поміч...
4г
Сурожу бо святому бути над нами.
А йдемо куди — знаємо: по землі на гори і в луку моря.
А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів, які є світ,
його ж звемо Перун, Дажбо, Хорс, Яр та іншими іменами.
Так співаємо славу богам і живемо милістю божою,
допоки й життя.
Се лишилися Сурожа — там вороги наші,
які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами,
Маром-Марою і кінцем життя всім.
Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою.
Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і видно всім.
Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло.
Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво.
А те зле племено на пращурів наших набігло, напало,
І багато людей було забраних і померлих.
А той Ор-старотець казав:
«Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають.
Тоті бо криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і дітей
убивають».
То бо той старотець сказав: «А підемо до іншої землі,
в якій течуть меди і молоко, і та земля є».
Ї рушили всі і троє синів Орієвих — Кий, Пащек і Горовато,
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили.
За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба — корови, пов'язані бики, вівці;
їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
Ї так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи ворогів,
ішли до Гори великої, до долини травної, багатої злаками.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.
Та то був престол руський.
Багато крові коштував той похід слов'янам.
Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор указував.
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже, що ми русичі всі.
Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.
Од отця Орія походимо,
і той час од часу народжується серед нас;
і пов'язано се сяк бо є до самої смерті...
Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.
Були не окремі, а з нами злилися
і кров свою давали і за нас.
Давно були на Русі хозари, зараз варяги;
ми ж русичі, аж ніяк не варяги...
Залишимо на суру молоко наше в травах на ніч,
додамо до нього щавлю й іних трав, як говорили прастаротці,
і даймо се суритися.
І пиймо тричі на славу богам і п'ять разів щодня.
То бо наше старе почитання богам повинні потребити,
і треба та буде пов'язом поміж нами.
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити.
Ті бо то диви є нашим нещастям...
Наші діди в небесах...
ІІ. На Прип'яти і біля гори Карпатськой
5а
З підкорення се починали ми те заселення.
Мовимо, що так літ за тисячу п'ятсот до Діра пішли прадіди
до гори Карпатської
і там оселилися і жили ладно.
То бо родами правили отці-родичі,
а старійшиною роду був Щек, од оріян той був.
Паркун благоволив нам, і завдяки йому жили спокійно.
І таким було життя п'ятсот літ,
а потім подалися на схід сонця і пішли до Дніпра.
Та бо ріка є, що до моря тече.
І там на півночі оселилися на ній.
І називали Дніпро Прип'яттю,
як і отці називали Дніпро Прип'яттю.
І там жили п'ятсот літ.
І віче правило, і боги оберігали од багатьох ворогів,
які звалися язиги.
Іллірійців там багато осіло і стало огнищанами.
І там худоба водилася в степах,
і там тільки богами оберігатись могла.
І так, як говорили, відпочили,
і наскладали немало золота,
і жили заможно.
5б
Так се язиги розвернулися на південь, залишивши нас.
І так ми йшли, ведучи худобу — корів своїх і биків.
І тут побачили багато птахів, які летіли до нас.
А ті галки і ворони від покорму летіли — була покормка
велика у степах.
То ж бо ті племена костобоків напали і багато було втрат.
І кров лилася тут, коли враз сікли голови ворогам своїм,
а ті вороння поїдало.
І там Стрибог свистів у степах,
а Борей гундів до полуночі, тривожачи нас.
Тут була січа велика — язиги і костобоки билися із злими
втікачами і крадіями худоби нашої...
І була та убориця за двісті літ (до нашого часу).
І наші родичі відійшли до лісів і там оселилися.
А за сто літ з'явилися там готи Германаріха, злоблячись
на нас.
І тут була убориця велика:
готи були потіснені і відтручені до Дінця і Дону.
А Германаріх пив вино, що буде любим братом поза
воєводами нашими.
І так все владналося,
почалося нове життя.
///. Війни з готами і гунами
6а
Од Ора були наші отці спільно з борусами до приходу
на Рай-ріку, на Дніпро
і до Карпатської держави.
По родах ті правили від імені родичів і віча.
І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили,
і звідки прийшли до Гори також.
А князі і воєводи-отці вели людей битися з ворогами во
славу Перунову.
І се Дажбожа допомога наверталася на нас;
і була держава та Руська од русів.
А борусичі билися, і безперервна війна йшла всяк час
і многі січі-битви, що вороги починали,
і жодна не була пережита до кінця, як з римлянами, так
і з готами.
Тут Германаріх прийшов до нас і напав на нас.
Отож розбиті ми були римлянами і настигнуті готами
і (лишились) між двома огнищами тліти і згорати.
А тут настала велика біда: жнива наші спалені,
і нічого не лишилося, крім диму і попелищ.
Тут бо прилетіла до нас птиця божеська і. сказала:
«Відійдіть на північ і нападете на ворогів, коли вони
підуть на села наші».
Опісля так і було. Зробили вигляд, що йдемо на північ,
а (потім) напали на них і розбили їх.
Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.
І римляни напали на нас, і побили багатьох.
Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми обезглавили їх.
І тьма воїнів була обезглавлена...
Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей.
Лише стаючи втікачами і лишаючись безо всього,
вони немало натерпілися,
бо незалеглести мали і ту творили...
6б
А по ста двадцяти роках брані готи,
тиснені гунами і берендеями,
відійшли на північ, поміж Рай-рікою і Двіною,
і там осіли.
Германаріх і Гуларіх привели їх па нові землі.
Се бо гуни з берендеями і своїми отарами стали в тому краї.
Там було багато коней, худоби, трава злачна і вода жива.
Тут бо Гуларіх привів нові сили і відбив гунів з великими
втратами,
і пішов на нас.
Тут і наші родичі зібралися на конях і кинулися на них.
Зла січа тривала там тридцять днів.
І руси пустили готів до землі своєї,
бо ці обіцяли бути з нами.
Важкі часи настали. Напали на нас римляни од Дунаю,
греки з півдня, а готи з півночі і півдня.
Та бо війна зла не ділила,
а римляни сиділи в городах дунайських,
на нас позирали і чекали.
Та боротьба була тривала і нітрохи не угодна ж бо ні богам,
ні людям.
Але не мали іншого виходу, крім неї.
Й обирали князів із отців, і ті були од осені до осені,
і їм платили данину з полюддя,
й остерігалися, коли водили отари свої,
й обробляли землю для життя.
Так жили і п'ятдесят літ вели боротьбу велику, щоденну
проти гунів і готів, але не проти берендеїв.
Коли став у них князем Саха,
той, мудрий, почав миру шукати з русами і був наш друг.
Беренда ходили тихо. Се гуни були крадіями,
і боротьба з ними була важка.
Вона тривала сто років.
І гуни лишились на готській землі.
6в
Та се заявилися із Замор'я і почали городи будувати —
Хорсун та інші поставили.
Руськолані, яких роздирали смути, порядкували на півдні,
а боруси — на півночі.
І багато прийшлось пережити.
Ті бо родаки не хотіли, щоб руські роди об'єдналися з
руськоланню.
Дві гілки роду звалися велика і мала борусь,
а сурожці звалися Сурозькою руссю.
І вели війну боруси.
Тако була там не війна,
а тривала ворожнеча між родами роздирала борусів на
частини.
Тому боруси не могли стати проти греків і наступу скіфів.
Ті були жовтими, а руси були русими й блакитноокими.
Сильна й неугавна війна продовжувалась, аж поки у
сурожців не стало князів сильних,
і греки дали вищтче ворогам, як і нам.
Од отця Ора до Діра пройшло тисяча п'ятсот літ.
Перси знали наші мідні мечі,
так отож майстри їм сказали зробити залізні
і брати коней, які нам сходять од богів.
І була русколунь сильна і міцна,
бо те від Перуна одержали ми.
Скільки раз виймали мечі і виходили проти ворогів
і відкидали їх од своїх теренів отці од роду Орового,
славного і сильного,
який і Сірію воював, і Єгипет.
А в ті давні часи у нас не було єдності,
і лишились ми без Велеса, як віск.
Той бо говорив нам, що повинні ходити прямо, а не криво.
А того не слухалися.
То перси забрали велику частину русів і загнали до Набсура.
Не встереглися бо ті від ворогів,
які напали на них — Адомор звався той.
І пішли, похиливши голови свої під ворожі бичі, —
то бо сильні загони напали з трьох сторін.
А інші пішли з отарами до заходу Сонця і там пропали.
Наші ж люди пішли на долини Набсурсара,
потім на Сірію і Єгипет.
6г
Довго тривали літа рабства.
І прийшов день, коли руси пішли від Набусарсара.
Перси не гналися за ними, а прийшли до країв наших
і там почули пісні наші до Інтри і заявили,
що якби стали вірувати, то були б з нашими богами,
а до своїх богів не неволили б.
Наші отці одні хомути носили і ніяк не звалися інакше,
як язичники.
Коли вавілонське рабство терпіли,
то князем їхнім тут був Набсурсар, який повелівав ними.
А ті свою юнь давали до війська і тягло до чурси і чресел
на лани,
і зазнавали утисків.
Їх били киями, і не могли терпіти того;
і не витерпіли і сказали їм, що це нам не до серця.
І в той день стався великий струс і землеворот аж до небес.
Там коні і воли металися і крутилися.
А ми забрали своє стадо і кинулися на північ і спасли
свої душі.
І так богами будемо збережені,
щоб не рахувати втрати синів своїх, і дочок своїх, і жінок.
І будемо простими, ставши собою.
Не були ми тими, що йшли на чолі раті.
І повернемось до того в собі, бо ходили гірше, як пси.
Ми нащадки Славуни і можемо бути горді і не шкодуємо
життя.
Та бо Магура співає пісню свою, кличе до січі;
а та птиця од Інтри;
а Інтра був і пребуде до віку.
Інтра віддав Паруні всю зброю, аби той верг її,
щоб настав яровень і йшов на луки.
І краще маємо зникнути, але ніколи не бути в рабстві
і поклонятись богам їхнім.
6г
Наші жерці знання збагачувати закликають,
а вкрали їх від нас.
І ми нині так, як без бороди, і боїмося,
що так і лишимося невігласами до кінця, не знаючи,
звідки ми.
А був же у нас боярин-герой, який розбив готів
у літо тисяча третє від Карпатського Ісходу.
І той, як Дарій Третій, ішов без страху на них.
І боярин Сегеня, який убив сина Германаріха і відігнав
Гуларіха од Вороненця.
Там лишилися русь, боруси і руськолані.
Так невже маємо соромитися слів ворогів наших!
Про все те маємо віщати і не вірити до січі кожному
хвалькуватому слову, сказаному нам.
А ось зоря світить нам, і ранок іде до нас —
то вже вісник скаче в небі;
і проголошуємо хвалу і славу богам.
Та бо Сурож погречена і не буде вже руська;
і там боги грецькі.
А тому відкинемо скорботу нашу і зважимося на інше.
Хай виведе нас син світлий Інтрів із пітьми,
маємо вишнього захисника нашого.
А старі часи — то наше благо.
Дістанемо від них твердості і кріпості,
аби ворогам відповідали, як належить...
А Гуларіх повів їх (готів) на інші землі.
6е
Ті часи були вельми важкими, бо дні були ясними,
І настала жорстока засуха.
Тож зерно не вродило,
і ми пішли на землю іншу і там утримались.
А (згодом) переможена була русь греками і римлянами,
і пішли по морських берегах до Сурожа
і там утворили Сурож;
край той був сонячний і підлягав Києву.
Та з того нічого не добилися, зло все зіпсувало.
Тут бо вперше варяги прийшли на Русь.
І Аскольд силою погримів князеві нашому і розбив того...
Аскольд і пізніше Дір усілися на наших землях,
як непрошені князі, і почали князювати.
А над ними досі були отці і зберігали вогнище, огнебога
дому того.
Та відвернув (бог) своє лице од них,
бо були у греків хрещені.
Аскольд — темний воїн, а днесь од греків освічений,
що ніяких русів нема, а суть ворове.
А з того можемо сміятися, бо були кіморії, також отці наші,
а ті римлян потрясали і греків розметали, як поросят
устрашених.
6є
Те отці робили кожного разу, як виникала потреба.
А тут була інша суть і інші обставини.
Той Аскольд приносить жертви богам чужим, а не нашим.
Такими були наші отці, і нам не бути іншими.
А греки хотіли нас хрестити, щоб ми забули богів наших
і так обернулися (в їхню віру) і стали їм служити.
Постережемося того, як пастухи, що оберігають своє стадо,
і не дають вовкам хижачити на ягнят,
які бо є дітьми Сонця.
Тому трава зелена — це знак божий,
і її треба брати до глеків і настоювати на сонці нашому,
щоб пити на честь богів, які на небі синьому.
А отці наші приносили жертву Дажбогові,
і та на небі також святилася многократно.
VI. Мусимо дбати про вічне
7а
Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.
А тая се діє у варягів, які завжди приносили її,
іменуючи Перуна Паркуною,
і тому приносили жертву.
Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших —
просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на коляди і на русалії
в день весняний і на честь Красної Гори.
Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;
в той час називався рід наш карпини.
А стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися полянами.
Ото греки всяке наговорюють на нас,
що приносимо в жертву людей.
А то брехлива річ, бо не відповідає істині;
у нас інший звичай.
І той, хто хоче іншого вразити, рече зле,
а нерозумний не бореться проти цього;
а й так є, що інший говорить так само.
Довго се правили родами.
А старі отці венедського роду йшли судити родичів біля
Перунового дерева.
В той день мали також ігрища перед лицем старотців і
силу юну показували.
Юнаки бігали, співали, танцювали на їхню честь.
В той день огнищани ходили на полювання
і приносили дичину старотцям,
які ділили тую решті людей.
І волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.
Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги
вибирали наших отців князями,
і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.
І прийшли з возами своїми і залізною зброєю і посунули
на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали їх від землі своєї.
7б
І римляни, знаючи, які ми відважні,
коли боремося за життя, полишили нас.
Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,
і билися ми проти рабства нашого.
І була та боротьба і битва велика тридцять літ;
і ті лишили нас у спокої.
І тоді греки пішли на торги наші
і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло,
бо ті потрібні жонам і дітям.
Отож і торгуємо так до цього часу,
хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,
шукали можливості в неволю взяти.
А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,
як і землі Трояні не дали римлянам.
І хай не встане Обідоносиця Дажбожим внукам,
які в яругах про ворогів дбали,
та й ми зараз не по хулі, як і отці наші.
Це ж у синє море скинули з берега готів тих
і проспівали над ними переможну пісню хвали.
І Мати співала, тая красная птиця,
яка несла пращурам нашим огінь для домівок їхніх.
І ягницю надивимось ми до того, і одержали ми сили;
і мали ми ворогів порубати і залишити їм ганьбу псину.
То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,
і не збочив через втрати свої, і не спустився до ряду.
Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись і
життя інакше мати.
Бо ми стали гордими і не уникали ворогів.
І ще тяжчою буде їхня поразка.
І так усі тисячу п'ятсот літ, як ведемо численні війни і
битви,
і живі-таки завдяки жертві юнацькій і дівочій.
7г
Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,
і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,
бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд злий прийшов на нас.
То стрепенися, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,
не інші боги.
А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.
Але й та не страшна, коли Щеком названі.
Се небо кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,
і мусимо стати послухати її,
аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.
Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,
тому бо зуби маємо тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,
наводячи страх на людей, тобто греків...
Питають нас народи, хто ми.
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як нам буде казати, коли навіч полон,
коли й самі узнають про нього?
Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
— Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;
а не візьмемо — не будемо їсти.
7в
Тоді нам не було інакше, і зараз пробудемо достойні.
Ми могли одбитися од ворогів,
і зробімо так — одбиймося!
І брали всіх своїх і звали до стягів отців наших,
які ще не збабнені і горді.
Приходили се на площі свої і казали, що інак не буде те,
а маємо йти на греків, про яких уже говорили.
А Ясна й Інтра йдуть за нами, як ходили за отцями
нашими на римлян до Трояні землі.
І з нами були, коли варяги вели наших воїнів;
і самі це робили.
Тисячу літ відбивались ми від римлян і готів, і сурянта
була з нами.
Не забудьмо також, як готи об'єдналися з гунами проти нас.
І Галаріх ішов з півночі, а гуни — з півдня.
І тут плакала русколунь і боруси, як гуни роїлися
навколо готів.
Тут русь зібрала свої сили і розбила гунів, утворивши
край антів, а скуфь — Києву.
А сьогодні запеклося серце наше кров'ю.
Од ранку до вечора ходимо і зроняємо сльози осуду свого.
Жили німими в час той, але знали, що час прийде,
коли в січі підемо на ворогів — чи то греків, чи гунів,
тих бо маємо захомутати і стриножити.
І не стане нам ворога, як мерзості перед очима нашими.
Галаріх бо заплатив за те,
і маємо примусити Хорсун заплатити
за сльози дочок наших уведених і синів, у рабство взятих.
Плата бо та не срібна і не золота,
бо одсічені голови їхні на чіпи тут настромимо.
7г
Так будемо родами тими, бо бреше псина грецька,
і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої.
А ту маємо приймати, поки й сонце крутиться,
бо то була наша мета вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо через тисячу триста літ од Ісходу Карпатського
Аскольд злий прийшов на нас.
То стрепенися, народе мій, од сплячки
і в злагоді йди до стягів наших.
А захистить нас од ворогів на Русі могутній Сварог наш,
не інші боги.
А крім Сварога, не маємо нічого, лише смерть.
Але й та не страшна, коли Щеком названі.
Се небо кличе нас, і йдемо до нього.
Ідемо, бо Мати наша співає пісню ратну,
і мусимо стати послухати її,
аби самим не їсти трави і худобу грекам не давати.
Бо ті нам каміння в їжу гризти дають,
тому бо зуби маємо тверді і гострі.
Ті нам казали, що ми звірі і рикаємо вночі,
наводячи страх на людей, тобто греків...
Питають нас народи, хто ми.
А ми відповідаємо, що ми люди нерозумного краю,
і правлять нами греки і варяги.
Та й що скажемо дітям нашим?
Як нам буде казати, коли навіч полон,
коли й самі узнають про нього?
Отож збираймо дружину до стягів наших.
І скажемо так: не маємо ні їжі, ні житва,
будемо все на полі брати.
Що візьмемо від греків, те й будемо їсти;
а не візьмемо — не будемо їсти.
Бо Мати наша співає над нами.
І мусимо стяги наші дати вітрам тріпати.
І кіннота, степами скачучи,
нехай порох підіймає воєнь за нами,
і ворогам дамо дихати ним.
У той день була наша перша битва,
і двісті (воїнів) загинуло за Русь.
Вічна їм слава!
І йшов до нас народ, хоч і не було в нас бояр.
Але хай приходять до нас.
7д
То й справимо тризну славну по ворогах
і налетімо соколами на Корсунь.
І братимемо їжу, і добро, і худобу, ще й полонених греків.
Ті знають нас, як злих, а самі добрі на русь.
Але тьма не буде з нами, а з тими,
які, чуже беручи, кажуть, що добро діють.
Отож не будемо такими, як вони,
Єдиний воєвода наш Ясун,
а тому надихаймося на труд наш,
щоб перемогти ворогів до єдиного.
Як соколи, нападемо на них і кинемося до битви сильної.
То бо Мати наша співає в небі про подвиги ратні.
Отож одійдемо од домів своїх і підемо на ворогів,
аби дати відчути їм, як січе руський меч.
Ясун рече, що не повинні діяти інакше, як іти вперед,
а назад не повинні.
Каже, що не знаймо назад чи вперед, а швидко йдемо.
А хто швидко йде, швидко і знайде славу.
А хто тихо йде, то се ворони на нього крячуть і курове
кленчуть.
Не худоба ми, .а русичі, і то є іншим навчення,
аби знали, що Права з нами.
А Нави не боїмося, бо Нава не має сили проти нас.
Тому ми повинні молити богів про поміч у ділах ратних
і старатися.
То Мати б'є крилами про труди ратні і славу воїнам,
що іспили води живої од Перунця в січі укрутній.
І тая Перуниця летить до нас.
І тая ріг давала, наповнений води живої для життя
вічного герою нашому,
що меча ворожого дістав і голову одрубану втратив.
Тако смерті не маємо від того, але життя вічне,
і завжди брат за брата стоїть.
7є
А як умре, то до луки Сварогової йде.
А там Перуниця каже: то є ні хто інший, як рус-герой,
ані грек, ані варяг;
це слов'янин роду славного,
і той іде по співах Материних.
А Мати кличе до лук твоїх, Свароже великий.
І говорить йому Сварог:
«Іди, сине мій, до тієї краси вічної.
І дивись, що діди і баби твої в радощах і веселощах,
хоч досі гірко плакали.
А зараз возрадувалися з життя твого вічного до кінця
кінців, що продовжилося там».
Ми знаємо, як воїни Ясуна, що маємо іншу ознаку,
аніж греки,
і маємо славу іншу.
І тако дозріємо до раю нашого
і узріємо квіти красиві, і дерева, і луки.
І станемо в'яну в'янити од полів тих,
і житву трудити, і ячмінь полоти,
і пшоно-просо збирати до закутів Сварожих.
А ті багатства інші, аніж земні в прахові, болячках і
стражданнях.
І хай будуть мирні дні його вічні.
І станемо на місце загиблого і будемо битися люто.
А буде так, що впадемо зі славою,
то підемо туди, де той.
А Мати наша била крилами о боки свої;
з обох сторін її огінь сяє світлом до нас.
І всяке перо інше, красиве — червоне, синє, блакитне,
жовте і срібне, золоте і біле.
І та сяє, як сонце саруме, і колами йде по сонцю.
Та світилася сімома красотами,
як заповідано од богів наших.
А Перун, дивлячись на неї, гримить у небі яснім,
То все наша гордість, і маємо свої сили оддати,
то й узріємо також.
І одсічемо старе життя наше од нового,
як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих.
Мати-Слава б'є крилами о боки.
І йдемо до стягів наших;
а ті стяги Ясуна.
7е
То Перун іде і главою золотою трясе, блискавками
посіваючи до неба синього,
і те твердіє од них.
А Мати-Слава співала про труди наші ратні,
і маємо послухати і прагнути до битви лютої за Русь
нашу і святих праотців наших.
Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і віщує нам побіди й
загибель.
А й того не боїмося, бо то є життя земне,
а вище є життя вічне.
І мусимо дбати про вічне, яко земне проти нього ніщо.
І ми на землі, як згі, зникнемо в пітьмі,
як ніби ніколи не існували на ній.
Тако слава наша отече до Матері-Слави і пробуде в ній
до кінця кінців земних і інших життів.
То чи нам боятися смерті, коли ми нащадки славних!
І Дажбо нас народив од корови Замунь,
і були ми кравенці і скіфи, анти, руси, боруси, і сурожці.
І тако стали діди русове.
А із Пендеба йдемо досі до неба синього.
У старі часи риб'яни не захотіли лишитись (у своїх краях).
Прийшли до землі нашої і казали, що мають доблесті.
І так загинули — не народжувались і вимерли, як безплідні.
І нічого від них не лишилось.
Та нічого не знаємо і про тих, що костобоці звуться.
Вони чекали допомоги від неба.
І самі не стали трудитися, і так чекали.
Та інакше сталося: од іллірійців були поглинені.
Тут бо скажемо, що було в ту добу насправді, —
іллірійці були поглинені од нас.
І не було в нас тоді нікого, ерім дубілів,
які були повернені на берусь.
Мало лишилось іллірійців, або так званих ільмерців;
і ті якраз сіли біля озера.
А далі оселилися венеди;
й ільмерці залишилися там, і було їх мало,
і мову свою лишили, і так були.
Б'є крилами Мати-Птиця і співає пісню до січі.
А та птиця і не сонце, а од зорі, була нею.
7ж
І тут'маємо знати, що збирається рід руський до
десятків, а десятки — до сотень.
Та нападуть вони на ворогів
і візьмуть їхні голови одрубані,
і там злих полишать —
хай звірі-хижаки, те з'ївши, поздихають.
Течуть ріки великі на Русі.
І журчать вони, повноводні, співи стародавні про тих бояр,
що не боялись до полів проти готів виходити
і багато літ битися за вольність руську.
Ті, славні, нічого на берегли, ані життя свого.
Так сказала їм Берегиня.
І б'є крилами Мати-Слава наша
і говорить нащадкам про тих,
що ні грекам, ні варягам не піддавалися.
Говорить тая птиця про героїв боруських,
які од рук римлян упали коло Дунаю біля Троянь-валу.
І ті без тризни полягли,
і Стрібове лише танцювали над ними,
оплакуючи їх восени,
а в зими студені гурлихав же над ними рев степовий.
А й голубки-дівоньки також розповідали,
як загинули ті у славі і не залишили землі своєї ворогам.
То хіба ми не синове їхні, не нащадки?
Не залишимо також землю нашу ні варягам, ані грекам.
Тут зоря красна іде до нас, як жона блага,
і молока дає нам у силу нашу і кріпость двожилу.
Та бо зоря сонце провіщає.
А вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця,
аби управити його човен золотий до ночі,
аби віз із волами сумирними привезти по степу синьому.
Там бо ляже сонце спати в ніч.
Отож коли день прийде до вечора, вдруге скаче у Яві
перед вечором
і так говорить сонцю,
що віз і воли вже там і ждуть його на Молочній стезі.
Як тільки зоря проллється в степи,
покличе нас Мати, аби ми поспішили.
7з
Тако речемо, що маємо красне вінце віри нашої
і не мусимо чужої добиратися.
Тут князь наш говорив, що повинні ми йти до бояр-ясунів,
аби могли захиститися від ворогів якомога раніш і,
бо пізніше справді вже буде пізно.
А маємо силу нашу в степах,
що вишикувана Матір'ю — сонцем нашим;
крила обаполи розпростерті і тіло в середині,
а голова ясуна на рамена його.
Там воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї ясуні.
Вони вберігають її до того дня,
коли і Щех іде до заходу сонця зі своїми воями,
а Хорват брав своїх воїв.
Тоді інша частина Щехова лишилася з русами,
і так на тій землі утворила з ними руськолань.
Кий бо усівся в Києві, і йому підкорились,
і з ним до цього часу будуємо Русь.
І навіть якщо буде нам інша сила, не йдемо з нею, а з
Руссю,
оскільки тая є мати наша, а ми діти її,
і будемо до кінця з нею.
V. Наші невзгоди
8
А відтак почалися межи русами незгоди і відособлення,
і жаль став між ними.
І почали плакати і вирікати їм:
не йдемо за ними, бо там буде погибель наша;
і допечемося до тієї пори, коли не збуде од нас нічого.
Згадаймо про отця Ора і єдиний рід слов'янський;
а по отцю Ору сини його розділилися на трійцю, і так стало;
про руськолань і венедів, що розділилися надвоє;
та про борусів, які були розторгнуті на дві частини.
І тоді скоро мали і десять (частин).
А нащо гради городити і гряди влаштовувати, коли
маємо боярина Оглендю?
А той боярин Оглендя каже: «Як ото маємо ділитися до
нескінченності?
Та борусь єдина може бути, а не десять».
А родці і родичі ділилися і розходилися.
І багато разів ворог нападав на нас.
Маємо битися за своє, а не говорити, які у нас батьки.
Якщо маєш десяток корів і згинеш од ворога,
то мала од того учта.
А пробудеш у роді до кінця свого,
то з десятка може утворитися тисяча,
як тоді, коли той Оглендя водив корів по степах.
І ті, що говорять слова многі про родичів своїх
і самі себе возносять вище пращурів і Ора-отця,
то шкоду творять.
Не будемо їм наслідувати бо по шляху своєму не підемо.
По Гараріху пішли готи на північ і там зникли.
І Детеріх повів їх, і опісля не знаємо про них нічого.
А берендеї прийшли до нас і сказали нам,
що вельми великі утиски терпіли од ягів,
що стали на слід гунів.
А тако Болояр сказав їм: почекайте.
І ходив до них, і прийшов до них з п'ятьма тьмами
несподівано,
і побив ягів, розтрощив по всій країні.
Як волів, гнав їх і взяв корів їхніх, і худобу, і дочок, і
юнаків, а старших зовсім побив.
Ми — русичі і маємо гордитися походом нашим
і триматися один одного, битися до смерті правої.
На те ще згадаємо Дарія Перського, який на нас прийшов
і побив нас через наші роз'єднаність і усобиці.
А ось і варяги Рюрик і Аскольд усілися на межі нашій, і
паскудять нам на кордоні.
А ми нащадки роду Славуни, що прийшов до Ільми-ріки
і оселився з готами і тут був тисячу літ.
Пішли на нас колтове із залізом своїм
і, зустрівши нас, повернули до заходу Сонця.
І всі, чия тверда рука тримала нас,
змушені були відірватись од ріллі і взятися за мечі.
То страхи їм найшли на чресла їхні й одірвали од
землі нашої.
А ільмерці, дивлячись на те,
не билися зовсім і загинули.
І нічого ми не могли зробити іншого,
бо ільми не хотіли брати заліза до рук своїх і боронитися
од ворогів.
Такі роди краще ізсохнути мають,
аніж будуть їм інші наслідувати.
Грім гримить у небі синьому.
І маємо летіти на ворогів, як ластівки швидкі і легкі.
А та швидкість — це ознака нова, руська.
І мету зараз маємо іншу, аби степ скіфський був за нами,
і всі бродяги в ньому щезли.
І тільки наші корови там ходитимуть
і наші родичі житимуть.
Бо колтове вчорашні — це сьогоднішні варяги і греки
(так звані елани);
І ті, хто не домислює до того,
суть їхні майбутні раби і піддані.
Борися, земле Руська, і борони себе,
щоб не була на тому корчі,
щоб ворогами не була захомутана і до воза прив'язана,
аби тягла його туди, куди захоче володар чужий,
а не ти хочеш іти сама.
Жаль великий із плачем тому, хто не дорозуміє слів цих,
і грім йому небесний,
аби повергся додолу і не піднявся вище.
Володарі наші єдино є Хоре і Перун, Яр, Купало,
Лад і Дажбо.
А коли Купало прийде у вінку,
що покладений на голові його,
сплетений із віття зеленого, і квітів, і плодів,
той же час маємо далеко до Дніпра і до Русі скакати.
Про смерть нашу не думаймо,
і життя наше на полі (бою) прекрасне.
Б'є крилами Мати наша Слава і велить нам іти до січі,
і маємо йти.
І нам ні до банкету, ні до їства борошняного, ні до м'яса
смачного,
і маємо спати на сирій землі і їсти траву зелену,
доки не буде Русь вільна і сильна...
За той час, коли готи йшли на нас із півночі,
Германаріх домовився про союз із гунами і підтримав їх...
Отож маємо двох ворогів на два кінці землі нашої.
А той Болорев, хоч і мав досвід великий, завагався.
І тут Мати прилетіла і сказала йому,
щоб перш за все йшов на гунів і розтрощив їх, а тоді б
повернувся на готів.
І той так і зробив: розбив гунів, а се повернув на готів.
Там і вразив сина Германаріха і вбив його.
VI. Відносини з греками
8(2)
Се прилетіла до нас і сіла на дереві і заспівала птиця.
І всяке перо є іне, сяє кольорами різними;
стало і вночі, як удень.
І співає пісню до борні і битви, то й билися були з ворогами.
Згадаймо про те, що отці наші днесь у небі синьому
і дивляться на нас.
І се гарно усміхаються до цих.
І так ми з отцями нашими, не самотні ми.
І мислили про поміч Перунову.
І бачили, як скакав у небі вісник на коні білому.
І той меча здвинув до небес
і розрубав хмари і громи.
І тече вода жива до нас, і пиймо тую,
бо все од Сварга до нас життям тече.
І ту пиймо, як стікання життя божого на землі.
Тут бо корова Замунь іде до поля синього
і почина їсти траву ту і молоко давати.
І тече те молоко до хлябів,
і світить уночі звіздами над нами.
І тут молоко (те) бачимо, що сяє нам.
Той бо путень правий, і іних не повинні мати.
Отож почуй, нащадку, славу тую
і держи серце своє за Русь, якою є і пребуде наша земля.
І ту маємо боронити од ворогів і вмерти за неї,
як день помирає без суне суране.
Потім настає темінь на ім'я вечір,
а вмирає вечір — і настає ніч.
Вночі Велес іде в небесах по молоці небесному.
І йде до палат своїх і на зорі се дає нам до воріт.
Там свої співи нам зачинати і Велеса славити од віку до віку,
і храмину ту, яка блищить огнями многими, як ягниця чиста.
То Велес учив праотців наших землю раяти і зерно сіяти,
і жати віна-вінча на полях страдних,
і ставити снопа до огнища,
і честити його, як отця божого.
Отцям нашим і матерям слава,
бо нас учили до богів наших
і водили за руку до стезі правої.
Так ішли, і не були ми лише хлібожерцями,
бо ми слов'яни, руси, які богам славу співають;
і тако суть слов'яни.
Ото од морського берега Готского моря йшли до Дніпра
й інде не шукали іних бродичів, яко русь.
А ті то гуни і яги суть одбиті,
бо мали боярина Оглендю,
який нами гордився і бере нас до частки.
Від ранку до ранку бачимо, як зло діється на Русі,
і чекаємо, що поверне до добра.
І то не буде інако, якщо сили свої не згуртуємо
і не візьмемо мету одну до мислі нашої.
То бо глаголить вам глас праотців,
а до того дослухайтесь, бо інакше не можна діяти.
Ідімо до степу нашого і борімося за життя наше, як герої,
не як худоба безсловесна, що не відає.
Тут бо Красна Зоря іде і коштовності нанизує на
прикраси свої,
І ту вітаємо од серця, як русичі, а не греки,
які не відають про богів наших і наговорюють, злі
невігласи.
Але ми називаємося слави і ту славу показали їм,
коли йшли на заліза їхні і на мечі.
Тут лише ведмеді лишилися слухати славу тую,
й олені скачучи лишились і розкажуть іншим про русів тих,
Отож не уб'ють її (славу) в злиднях чи в нужді.
Греки бо ворожі на втіху собі,
русове ж горді суть і по хлібові дякують, також і грекам,
які беруть і злобляться на того, хто дав.
Ту бо славу орли клекочуть там і тут,
що русичі вільні і сильні по степах.
8(3)
Коли наші пращури Сурож творити починали,
греки приходили купцями до торжищ наших, прибутки
шукали,
і, землю нашу розглядаючи,
посилали до нас багато своїх юнаків
і будинки будували, і гради для обміну та торгівлі.
Ї ось одного разу побачили воїнів їхніх при мечах, озброєних.
І скоро нашу землю прибрали до рук своїх
і утворили ігрища інші, які й зараз бачимо.
Греки суть празні, а слов'яни працювали рабами на них.
Отак наша земля, яка чотири віки була наша,
стала грецька.
А ми самі, як пси;
і поженуть нас скоро каміннями геть звідти;
і тая земля огречена є.
Тако днесь маємо дістати її і кров'ю нашою полляти,
аби була родючою і жирною.
Летить у небі Перуниця і несе ріг слави нам,
ож іспиймо його до кута
і кмито (угіддя) наше повинні забрати од ворогів наших.
І та Перуниця рекла, що русичі, проснувшись,
орю свою боронити повинні в той день.
А ще та Суря рекла, щоб русовичі йшли і діяли так.
А куди будете йти од краю свого, то наткнетеся на стіну.
Й утворите діру для нас і для наших,
і відтоді будемо у себе.
А кому присудить Перун, ті будуть їсти в раю їжу вічну,
в небі воскреснуть, бо загинуть днесь.
І нема вороття, аби лишилися живими.
Краще мертвими бути, бо живі працюють на чужих,
а те ніяким чином.
Живий раб кращий для деспота, ніж поколотий .
Маємо наших князів слухати і воювати за землю нашу,
як ті говорять нам.
Й ось Інтра прийде до нас, аби ми зберігали силу до трави
і стали твердо за угіддя наші.
Оточить бо сила божеська нашу, і будемо непереможні в
полі стояти.
Принесемо жертви богам своїм на руки їхні і зрушимо.
І ті, хто ще стане чаклувати, повинні бути додолу
вергнуті до праху в крові їх,
коли ми кельще бути посміли.
Отож греки стали тими, що не мають сили і збабнилися,
швидко звикли до мечів тонких і щитів легких
і землю кидали ту через слабкість свою.
Бо не було їм допомоги від імператорів
і повинні були самі стати на захист свій.
І тут Сурож буде іним і буде нашим.
І ніскільки не повинні дослухатися до їхніх розмов.
Вони дали бо нам письмено своє,
аби взяли його і розгубили свою пам'ять.
І той ілар, який хотів учити дитя наше,
повинен був ховатися по домівках тих,
аби його, невченого, повернути на наше письмо
і нашим богам правити треби.
А те повів вам, що повоюєте греків, бо знав те ясно:
і знав, як отці наші те говорили мені,
що знищимо їх, зруйнуємо Хорсинь і Амастриду мерзенну.
І будемо великою державою з князями своїми, городами
великими і безліччю зброї залізної.
І буде безліч нащадків наших.
А греків зменшиться, і будуть минулим своїм дивуватися
і похитувати головами.
Дійте так, бо буде на нас велика гроза і громи гримітимуть
і лиш одна перестане, інша почне.
Отож переможемо до кінця
і продовжимося до віків множеських завдяки богам,
і ніщо нас не знищить.
Станьте як леви один за одного, і тримайтеся князів своїх.
І Перун буде коло вас і перемоги дасть вам.
Слава богам нашим до кінець кінця віку землі тієї
і до благ усяких Русі, отцівської землі нашої.
І так буде, бо ті слова маємо од богів.
VII. Дума про Богумира
9а
У давні часи жив Богумир, муж слави, і мав трьох дочок і
двох синів.
Ті бо водили худобу до степів і там жили в травах;
батькові підкорялись і боялись, богів слухались, і так
розуму набирались.
Аж тут мати їхня, яку звали Славуна,
дбаючи про їхні потреби,
сказала Богумирові, що так зробімо і мусимо дочок своїх
віддати і внучат доглядати.
А (той) повози упріг і поїхав куди очі дивляться.
І приїхав до дуба, що стояв у полі, і лишився вночі біля
вогнища свого.
І побачив увечері мужів трьох на конях,
що наближалися до нього.
І сказали ті: «Здоров будь! І що шукаєш?»
Оповів їм Богумир про тугу свою.
А вони відповіли, що самі в поході, щоб знайти жінок.
Повернувся Богумир у степи свої і привів трьох мужів
дочкам.
Од них три роди пішли, що були слов'янами.
Од них походять деревляни, кривичі і поляни.
Бо перша дочка Богумирова мала ім'я Древа, а друга —
Скрева, а третя — Полева.
Сини ж Богумирові мали свої імена Сієва і молодший Рус.
Звідси походять сіверяни і руси.
Три ж мужі були три вісники про ранок, полудень і вечір.
Утворилися ті роди біля семи рік, де ми проживали за
морем, у краю зеленому,
куди худобу водили раніше ісходу до Карпатських гір.
іТо було за тисячу триста років до Германаріха...
А в ті часи була битва велика на берегах моря Готського.
Отам праотці накидали кургани із каміння білого,
під яким погребли бояр і отців своїх, що в січі полягли.
VIII. На берегах Ра-ріки
9б
Прийшли вони із краю зеленого до моря Готського,
а там наштовхнулися на готів, які нам шлях перетнули.
І там бились ми за землю тую, за життя наше.
До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці
і з великими труднощами по ній перевезли людей і
худобу на інший берег, пішли по Дону.
А там готів побачили, що йшли на південь.
І Готське море побачили, і готів, що стояли озброєні
напроти, побачили.
І так змушені битися за житво і життя своє.
А гуни йшли по сліду отців і нападали на нас,
людей убивали і худобу забирали.
Отож рід слов'ян пішов до землі, де сонце вночі спить
і де трав багато в луках жирних,
і ріки рибою наповнені,
і де ніхто не помирає.
Готи були ще в зеленому краї і помалу перед отцями йшли.
Ра-ріка — велика і відокремлює нас від інших людей
і тече в море Каспійське (Фасісте).
Тут муж роду Білояра пішов на той бік Рая-ріки
і попередив там китайців (сіньсте), які йшли до фрягів,
що гуни на острові своєму очікують купців, щоб обібрати.
Було те за пятдесят літ до Алдоріха,
і ще раніше був рід Білоярів сильніший від гунів.
Купці одяглись, ніби вони мужі Білояра,
і, кажуть, дали йому срібло за те і двох коней золотих.
Пішли іншим шляхом і уникли грози гунської.
І так пройшли мимо готів, які також охочі на бійку,
а на Дніпрі воїни їхні та князі нечесно двічі данину брали,
Отож купці ті кунещани повернулися до землі китайської
і не приходили вже ніколи.
10
Бугомирові боги давали блага земні, а ми тих не мали,
бо нам випало інше.
У роді старших обирали як князів,
якими од старих часів були все наші отці.
І ті князі були тривалий час, і греків не питали,
і стояли до кінця, як люди обов'язку.
Тому од родини мали давати нащадків,
і ті (князі) правили ними.
А по Богумиру був Ор з синами своїми.
А коли гуни почали велику війну, прагнучи до утворення
великої землі своєї,
то ми пішли геть, туди, до Русі.
Нині інші часи, а тому мусимо братися за узду і тягнути
допереду.
І хай не буде сказано, що ми залишили землю свою і
захопили інші.
А хай скажуть, як ми билися вперто за себе.
Боруси не залишили греків на землі вашій, билися за неї.
А в ті часи Ра-ріка відокремлювала нас від інших земель.
А нині зажадали вороги наші (йти) на нас,
і мусимо битися за внуків наших,
і утримаємо степ наш,
і не дамо землю іншим.
Отож мусимо інакше робити:
не паліть дубів на полях своїх,
не сійте на них, не жніте жатву в попелі,
бо маємо степи травні.
І ведіть туди худобу оберігаючи.
Оберігаючи її від ворогів.
/X. Наші боги
11а
Се бо, молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо
і йому велику славу співаємо.
Хвалимо і Сварога, діда божого,
який тому роду божеську є началом
і всенькому роду криниця віща,
яка витікає влітку од джерела свого і взимку ніколи не
замерзає.
А тієї води живущої п'ючи, живемо,
допоки не прийдемо до нього, як свої,
прибудемо до лук його райських.
І богові Перуну, громовержцю і богові прі і боріння скажемо
не переставати живих явищ кола крутити.
Це він нас веде стезею правою до брані.
І до Тризни великої о всіх полеглих,
які йдуть у життя вічне до полку Перунового.
І богові Світовиду славу проголошуємо —
се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.
І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
Співаємо і танцюємо йому.
І звертаємося до бога нашого,
який ті землю і сонце, суне наше, і зірки тримає.
І світ міцний творить славу Світовидієву велику.
Слава богові нашому!
То бо скорбить серце наше.
І се одречемось од злих діянь наших
І прилучимося до добра.
Се бо рабів відпустимо, обнімемося.
І скажемо, се зробивши, — се бо нас знаєте:
як розумом усвідомили, так і подбали, як уміємо.
А се таємниця велика, як і Сварог.
Перун і Світовид — ті обоє удержані в небі.
А з обох боків їх Білобог і Чорнобог б'ються —
і ті небо тримають, аби світу не бути повергнутому.
А за тими обома — Хорс, Велес, Стрибог держать,
а поза ними — Вишень, Лело, Літиць.
11Б
Радогощ, Календо, Кришень.
І се тих удержують — Сивий Яр і Дажбо.
І се інші є — Білояр, Ладо, Купало, Сіниць, Житниць,
Вінич, Зернич, Овсянич, Студеч, Ледич і Лютич,
а по тих — пташич, звіринич, милич, дощиць, плодець,
ягодець, бджолич, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць,
соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць,
страниць, святиць, родиць, світиць, кровиць, красиць,
травиць, стеблиць.
А також суть — родиць, маслиць, живиць, відиць,
листвиць, квітиць, бодищ, звіздиць, громець, сімищ,
липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць,
спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць,
чурць, родиць.
А тут бо наш огнебог Семарг, і овча яре швидко
роздане частинами.
І ті суть Триглавові вівці, — і нам од нього.
Тут же, отроче, одкриєш ворота і ввійдеш у них.
То красен рай слов'янський;
і там Рай-ріка тече, що відділяє Небо од Яви.
І Числобог рахує дні наші і говорить богові числа свої,
чи бути дню небесному, чи бути ночі.
І засинають ті, бо се всякий живий во дні божім,
а вночі хтось інший — бог дід, дуб, сніп наш.
Слава богові Перунові огнекудру,
який стріли на ворогів пускає і вірного проведе во стезі,
адже він є воїнам честь і суд і, як златорун, милостивий
і всеправеден є.
X. Що укріпляє хоробрих
12
Поки зорі сяють, співаємо хвалу богам і вогнищу Перуна,
який, як сказано, йде на ворогів.
І проголошуєм велику славу отцям нашим і дідам, які
суть у небі.
Скажемо так тричі і йдемо і отари наші ведемо на трави.
А коли їх вести в інші степи, — ідемо.
І знову богам хвалу возносимо, славу співаємо,
і так до полудня.
Проголошуємо славу велику Хорсові, що крутить
златорунні кола.
І суряну п'ємо так до вечора.
А коли прийде вечір і вогнища вже розкладені,
запалимо їх і славу вечірню заспіваємо Дажбу нашому,
який, кажемо, був нашим прадідам, чим вуха й очі
мають бути.
І, сотворивши молитву, йдемо ко сну.
А за тим — велика таємниця.
13
Се бо розумних проявить і хоробрих укріпить.
І ті йдуть до сонця восходящого,
вдивляючись у береги ріки,
щоб там оселитись, де наша Мати-Слава скаже.
А та обома крилами освятить її.
І так узяли землю тую
і бороніть її од ясів і гунів,
як і проти готів повертайте стріли свої і мечі одточені.
14
Позаяк се йде ворог на нас, то ми взяли мечі.
І, натхнені сказаними Матір'ю словами,
що майбутнє наше славне,
пішли на смерть, як на свято.
Сказано вам про старі часи, коли мали храми карпатські.
І там були купці, старі верманове і рабове й іні.
Се бо ті купці радогощі почестені.
І так брали од кожного з нас гостиці, сорочки честені.
Їх бо честять боги і нам повеліли.
І честимо їх.
Се бо мали вказівку на часи наші,
аби не діяли хибно й отцям почесті укладали —
не персти бездіяльні товкли о дерево,
а щоб руки наші утрудились о рала наші
і мечами добували нелегность нашу.
І тая нам повеліла йти на кордони наші і закрити їх од
ворогів.
Се дими, піднявшись, течуть до небес,
і те означає тугу велику для отців, дітей, матерів наших.
І то час боротьби прийшов.
І не сміли говорити про інші справи, лише про ці.
Се бо прийшли варягове до Дніпра і там взяли землю нашу.
І ті то стали людей і землю під себе чільно брати.
І не могли те погодити інакше, як мечем нашим.
І Рюрика відігнали від земель наших,
і турнули його назад, звідки прийшов.
Се бо кордони наші ворогами скорочені,
і земля наша чинить опір.
І то є обов'язок наш, іншої жертви не хотіли.
Се інший ворог Германаріх іде на нас із півночі;
він же внук внучатий Оторіху.
І сей верг на нас воїв своїх з рогами на чолі.
Варяги кажуть нам іти з ними;
і не могли воювати на обидва боки,
хоч вони вороги, як і перші,
і нема різниці між ними.
Се бо яси йдуть на нас від Танаїсу і Таматархи могутнього
кіннотою і раттю незчисленною.
І тьма за тьмою текла і так тече на нас.
І се не маємо іншої допомоги, лиш те, що боги веліли нам:
удесятерили сили свої і виступили проти них.
Се Білобог веде наші раті і кінноту.
І знали, що чарівниці, які в лісах були,
взяли мечі і пішли з раттю.
І побачили кудесниць, які чудеса великі творили.
І з праху, кинутого до небес, раті встають небесні,
і ті течуть на ворогів і могилюють їх.
І тамо бачимо птахів великих, що летіли до нас, і
кинулися на ворогів.
Б'є крилами Мати-Слава і кличе нас,
щоб ішли за землю нашу і билися за огнища племені нашого;
се... бо суть русичі.
Ідіть, брати наші, плем'я за племенем, рід за родом
і бийте ворогів на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Там помрете, але не повернете спини свої,
І ніщо вам не втратиться, нічого не станеться,
бо ви в руках Сварожих,
а той веде вас у всі дні до звитяги і геройства многого.
X/. З минулого. На морських берегах
15а
Се Старград покинули і пішли до Ільмер-озера
і там заснували город інший, новий, і там лишились.
І тут Сварога, першого пращура молили:
для роду рожениць джерело їх препросили,
а в дуба — мірку хліба нашого.
Сварог, що створив світло, —
це бог світла і бог Прави, Яви і Нави,
се маємо їх во істину.
І ця істина наша переборює сили темряви і до блага веде.
Як і праотці колись, знаючи про це,
принесли в жертву коня білого
і вийшли з краю Семиріччя, що біля гори Ірштії і в
Загогрії, хоч були там вік.
І так покинули той край і пішли в Дворіччя,
і розбили тих з допомогою кінноти своєї,
і пішли до землі Сірійської, і там зупинились.
А пізніше пішли горами високими; і була зима, і льоди.
І спустилися в степи і там були з отарами своїми і худобою.
Се перша Права, заповідана отцям нашим праотцями,
допомагала у прі великій і сили давала відбити ворогів.
З боями прийшли до гори Карпатської
і там упорядкували на чолі з п'ятьма князями
і городи, і села, вогнища і торги великі.
І потіснені були
15б
готами, які були на заході;
і звідти пішли до Сонця, до Дніпра-ріки, і
возрадувалися там.
Кий заснував град, який населили і славні роди інші.
Там оселилися і вогнище творили дубу і снопу,
який є Сварог, пращур наш.
І се невдовзі напав на нас ворог новий осзесче,
який кров славних пив.
І Кий пішов на них раттю.
І дивились на небі на воїв тих, Перунових воїв,
які пішли на ворогів і потрощили їх, до нога розтрощили.
1 показали спини вороги.
І се інше племено онезьва пішло на нас.
І січа була велика, за вкрадене ними до останнього
а наші раті дивились на те і мовили: «І боги наші женуть
ворогів наших».
Се бо Вишень іде на хмарах до нас і каже:
«Діти, городіть град ваш і кріпіть його,
бо будете оточені повесні іними ворогами,
і боротьба буде ваша люта і кріпка.
Оце Сварог послав мене до вас, сказавши,
що будете мати сили небесні ошую й одесную ваших
і також казав, що ви недбало ставитесь до богів,
а так бо є самі перед ворогами».
16
Велесу книгу цю почестимо, богу нашому,
в якому бо є пристанища сила.
У давні часи був муж, який був благ і доблесний,
і, як кажуть, у пошані в Русі.
1 той мав жону і дві дочки.
Мали вони худобу — корови і багато овець;
і були ті в степах.
І не було чоловіків для їхніх дочок.
Так молив богів, аби згасання роду присікли.
І Дажбо почув мольбу ту
і по мольбі дав йому прошене, як було провіщано те.
Се бо гряде межи нас і маємо бути готові.
Се бо Ясна йде до нього.
Тут бо Велес отроча несе йому.
Грядемось і прийдемо до бога нашого і тому речемо хвалу.
Буде благословен завжди, нині'і прісно, від віку й до віку.
Сказано се про чарівників,
і те пройдешнє не вернеться.
17а
І се були князь Славен із братом Сківом.
І вели війни великі на сході.
І сказали ті: «Йдемо до землі Ільмерської на Дунаї
і пошукаємо Бастара, сина свого,
що залишили там на сторожі».
А ільмерці пішли на північ і там град свій Славен заснували.
А брат Скіф біля моря був і сина свого Бастара привів.
А після них був онук Кісек, який був володарем степу
південного і багатьох корів.
1 там була велика війна люта за посіви по обох берегах
Дунаю до гори Руської і до схилів Карпатських.
Ї там прижились, утворили коло і були за ним.
Се укріпили землю і розширювали її, воюючи з ворогами,
розбили їх і відкинули від себе.
1 звернулися до всіх родів,
і віче скликали єдине, утворивши землю нашу,
і стояла та земля п'ятсот літ.
Ї знову виникла між русичами усобиця, і ворогували вони,
і силу стратили, маючи сутички і безладдя.
Отож прийшли вороги на отців наших на півдні,
і втратили (отці) Сківську землю на побережжі
морському і степи,
і потяглися ті на північ,
і зустрілися з фрягами, які надали свою поміч на ворогів.
Ї се скити-отці повернулись і вступили в битву з
ворожою силою,
і потоптали її.
А ті вороги були гуни, які вперше вступили на Русь
і були відбиті.
То маємо за знак, як повинні і нині творити.
17б
І маємо повернути оті степові хорпи
й оберігати, як отці наші і праотці,
які турбуватися мали про свої степи, і трави свої,
і квіти оберігати уміли, як і кров свою лили за себе.
Колуне нашу залишили ворогам.
І та Голуне, колом будучи, тяжко дісталася ворогам.
Отож наші міста колом ставити маємо, як і отці наші,
які хоробро билися за цю землю на кожному кроці
і падали на неї, бо любили її і мали вмерти на ній
і назад не йшли ніколи.
Куди пішли ті дні, коли не мали де притулитися?
І се мовимо про те, як і отці наші.
І се боролись, відколи народжені були.
Се Перунець прийшов до нас і те повідав нам:
«Ото стільки праху на землі, скільки і воїв небесних.
То вони будуть у поміч.
Раті йдуть од хмар до землі.
І се дід наш Дажбо на чолі їх.
І коли їх не проженете такими (силами), що ми несемо,
то й зовсім не зможете бути».
І се мовимо молитву до богів наших, аби вони
поспішили на допомогу нам
і дали можливість нам перемогти ворогів.
І ще (мовимо) про те, що земля наша потоптана
мерзенними ногами ворожими.
І так дивилися на тих, що навколо нас,
і не йшли на них і не йдемо,
а кинули (землі) до пащі їхньої;
і не прокручували їм у ранах ворожих,
і не вбивали їх, коли на нас нападали.
Про те мовимо вам,
17в
як і Кісек казав людям своїм за тих часів,
коли нападали на них.
Тоді ті розсердилися на ворогів
і пішли на них, і потоптали їх.
Се знак могутності тієї і не можемо се до Яви дати, як
слабість.
Се маємо силу, і було нас багато,
і вороги не були такими численними, як ми.
І ми — русичі, а вороги не є ними.
І де пролита кров наша, там є земля наша.
Ї се вороги знають.
І се вони стараються.
І се старання марне.
Буде так, як у старі часи отців наших.
Кажемо ж ті слова для пам'яті,
аби жодне з тих слів не загубилося.
Ї говоримо братам нашим таке:
се сила Божа буде на вас,
і тут переможете ворогів ваших до кінця.
А тому, хто захотів би землі вашої,
то киньте йому до уст уповні.
Хай покладе до паші своєї і не каже ні слова.
Будете синами своїх богів,
і сила їхня пребуде з вами до кінця.
Не можемо ані черев-і наші наситити хлібом,
бо той спалений вогнем ворожим.
І корови наші так терплять тугу, як і ми.
Ї се як іне наше харалужне одержимо од півдня швидко,
то будемо сильні, вищі ворогів наших.
18а
Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.
А та поведе вас до перемоги над ворогами.
Се бо брала своїх і там одержувала.
І тут красується попереду і манить світами до синяви.
Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;
і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.
І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.
І ті храми прикрашені золотом і сріблом,
і багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим,
і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.
І там покояться збіднілі наші родичі,
а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах
задля багатства,
та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство.
І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.
А ми відійшли від гір Карпатських до Кия
і там зустріли ворожість злих народів.
І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці,
і маємо співи ті од отців наших
про красне життя в степах і про славу отців,
Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні,
по смерті одержав чин Перунь.
І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи.
А позаяк ми сини отців наших,
то маємо любов до пам'яті їхньої
і кажемо про них, що вони були силою нашою.
А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.
18б
Мовимо про тих, хто збагачував нас.
А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і
джерел,
де вода жива тече і вольба є,
і вовки хижі не ходять.
І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.
Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,
і красунь наших брав нагло, крав їх.
Ї те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?
І те пережили, як і готів.
А в ті віки правили в родах князі.
І се князь Боревен, який подолав еланів на березі
морському.
По битві пішли ми на пасовища ті
і там розводили і пасли худобу в степах.
Та греки сіли там знову і заснували міста.
Й озлобилися на нас.
О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ.
І там з того часу др нінїшнього.
І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по
діду своєму.
І той сказав: «Ідімо до яойудйя на греків».
Греки поміж еланамй плем'я окреме
і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати
його задарма.
І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до
їхнього краю,
тому що (це) Руська земля,
і руська кров лилася на ту землю,
і та (земля) пила кров нашу.
На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.
19
Се бо видів сон у Наві.
І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і
охопив землю.
І тече кров з неї, і той лизав її.
І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —
і стало два змії.
І розтрощив ще — і стало чотири.
І тоді заволав муж до богів за поміччю.
І ті прийшли на конях з неба і того змія вбили.
Се бо та сила не людська, бо чорна є,
і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.
Збиті й відкинуті ратями дідів наших,
хочуть греки оточити землю нашу.
Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.
А створіння те, змій, є погибель на нас.
Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.
А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;
і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,
і се руси.
І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.
Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,
який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.
І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.
І повідаємо старі слова слави нашої про святе
Семиріччя наше,
де наші отці гради мали були,
І віддали ту землю, до землі іншої одійшли.
І мали в часи ті державу,
і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища,
що утворювали землю.
Тож умиємо тіла і душі наші,
бо мали уділ русів Голунь,
яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити.
Се бо з часів Кисеня ходили вівці там,
і та земля по днях тих була украдена од нас...
Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей
одвернути.
І те бачимо і руку тримаємо на вас,
аби знали, що лютий день іде і крові хоче.
І ту проллємо на землю свою русу...
Се Руса града каміння волають до нас.
І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті...
Піде син мій і умре за них...
20
Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці..
XII. Київ, Голунь, Сурож
21
Се бо Хорбер поборов тую силу злую,
що нависла (над вами) й опоясувала вас.
Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити
і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну;
і там зберігали богів наших образи.
Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці,
мали в Києграді по боголісах.
І се мали на Волині дулібській храми,
і о Суренжі на морі сурськім і синім.
І се велика втрата для нас,
бо храми суренські побиті ворогами,
і боги наші, зневажені, в поросі валяються.
Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над
ворогами перемогу.
І се бо маєм урви, як отой мандрівник,
що йде вночі по лісах
і се урве одяг свій на шматки.
Так і русичі мали урви на тілі русів.
І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів,
які не приймали жертви нашої.
Се бо уражені нашими лінощами.
І хоч Птиця-Мати славу рече на нас
і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли,
все ж не мали сміливості стати на рать
і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту.
Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші.
І днесь жони наші кажуть,
що ми сумирні і втратили розум наш,
і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами),
і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших.
Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам,
що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими.
Ї впали до ніг його,
аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті
жорстокої,
і щоб там повернули до небес обличчя.
І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у
мирні дні.
І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі
і будемо по славі своїй ушановані,
до якої також з отцями причетні.
22
І ще хай буде сказано про те,
як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину.
А то бо є спраги вгамування,
і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати,
віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи.
Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся.
А тому Ладо, до нього прийшовши,
сказав йому залити меди водою
й усуріти їх на сонці, себто суру утворити.
А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю.
І ту пиймо во славу божу.
І то була найвища нагорода,
якою муж був коли-небудь відзначений;
як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання,
що створене Квасуром слід називати суринією.
І те є в радогощі наші...
Се повинні мати на всі дні після того, як жнива
проведем, і возрадуємся тому.
Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався
і сказав нерозумне про Чорнобога,
а інший, теж у радого щах, — про Білобога...
Так же повинні шукати ворогів і друзів...
Кувати бо мечі наші на ствердження сили,
і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи.
Той бо Богумир названий майстром (твастирем),
яко же тому сказано про слов'ян,
аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє.
Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам.
Ї йшли за родами тими роди також.
Ї Сварог — Отець, а інші суть сини.
І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі,
бо є отець роду.
А ті роди існували за Кия до князя Кісте...
По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши,
одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій.
Там же, дочекавшися приступу варязького, себе
боронили од них.
І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю,
триста років по Карпатському життю.
Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні
і там залишилась, а інша — біля Києграда.
і перша є руськолані, а друга — Кия,
що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи
десять віків по землі нашій.
Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних.
Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень,
і сіл зовсім небагато лишилось.
На півдні в степах усілякі роди житво міняють
і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і
намисто,
які на шиях своїх носили;
вимінювали за пиво венедське для греків;
і розводили овець своїх і міняли тих.
І ті руси на півдні створили град сильний Суренж,
який не створити грекам;
і греки його розтрощили і русів побити хотіли.
І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.
Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.
Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.
Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.
А наші боги суть образи...
І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої
роги од волів і корів.
Ї шкури натягали на чересла свої
і думали так налякати руських.
А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до
битви і перемагали.
І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і
грецьколань.
Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у
Наву од Ями,
який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її
і життя її умертвити, і тим самому жити отам.
23
Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами.
Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків.
Так ото руси вибирали князів своїх.
І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному
князі свої.
А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви.
І так жили на землі тій.
Далі варяги прийшли на нас і розбили їх.
Ї се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній,
і не зважили на русь.
Ї тоді руси взяли мечі і напали на тих,
і відігнали їх до їхнього берега морського.
А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані.
І була січа там велика.
І каркали ворони над їжею мужеською,
що кинута на полі, і пили очі їхні,
каркали ворони, беручи те, дуже каркали
і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали.
Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути.
І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло
за кмить (угіддя?),
аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася
руською.
І там плаче мати за дитиною своєю,
що пролила кров за кмить тую;
і та кмите стала руською.
Новаяр був там до днесь.
І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї.
Отож елани сказали князеві старшому нашому і
повідали йому,
що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати,
але лишаться на березі морському своєму.
То мали указицю на день наш,
коли праотці померли за кмить.
І не взяли вороги землю нашу.
Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.
А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити
землі свої і йти на них.
Се бо Готська земля є наша.
А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю
полили, і та для нас.
Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.
І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.
Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних,
і пішли на ворогів східних.
І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна
і Дажбога внуків.
І Сварець укаже нам, куди йти...
І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.
Отак зібрали землю нашу докупи
і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.
І йде до степу нашого багато родів іних,
і не були з ними мирні і не чекали допомоги;
та бо є у помсті нашій і на кінці меча;
і тими січемо ворогів.
Се мовить Птиця-Мати до нас,
аби ми підняли мечі на захист свій і її.
Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.
А се бо впала на землю
і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.
І тут осміліли, крикнули, яко кречет,
і той крик до серця нам.
І те повинні знати, яку суру пили.
До січі йшли і там одержали напій інший, богами
скріплений;
і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої,
яка є о всіх померлих за землю свою.
Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових
і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях,
і не мав їх достатньо;
рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим,
що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.
І се пішли проти них і гнали їх,
доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.
Се бо говорили в серці нашім,
що не повернемось до вогнищ своїх,
доки вороги нишпорять,
не вержемося тілами своїми,
доки вороги беруть землю нашу.
І говорили про те, як боги наші збавилися їх.
Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали
молодих до війська,
яке повернуло спини свої до ворогів.
Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,
аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати.
Се бо Мора одступиться од нас, скаже,
що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям
руським.
Отак слава потече до небес, і там боги скажуть:
«Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі
Перуна і Дажба, отців ваших».
XIII. Пожертви укрів ї дари богів
24а
І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм,
і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз,
про нас дбає той;
і говорили про нього, як він хоче;
і се чекаємо свого дня, на те, що маємо...
Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а
се руси биті.
І той град був малий, а після битви тієї спалений був,
і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони.
І місто сеє залишено, і земля тая руська є.
І се не оглядалися на неї, але і не забули її.
Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі
нагрянути на Воронзенець.
Слава тече по русах,
і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім
і сили збирати для князів своїх на захист Русі,
бо це як руга,
і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам.
Тим маємо тримати се ще ругу особливу:
хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і
служитимуть нам.
Се бо многі поклали кістки свої на полі, як і за часів
Мезенмира.
Тако анти ми, маємо честь і славу співаємо богам!
І хоч славії названі, ніколи не просили славу,
І славу говорили, як молитву творили.
Омиймо тіла наші і кажемо славу також.
24б
Пиймо суру питну за славу ту п'ять разів на день.
І вогнища розпалюємо біля дубів;
і тако снопа тягнемо і скажемо хвалу йому,
Ми Дажбожі внуки і не смієм нехтувати славу нашу за віки.
Се бо антами були по руськолані,
а раніше були русами і лишились ними.
Се про Волинь ідеться перше, яка била ворогів, бо
хоробра є.
І та Волинь є першим родом, будучи їх початком.
І анти Мезенмира здобули перемогу над готами і
розтрощили їх надвоє.
І се по них прийшли гуни, крові славних жадаючи.
І та боротьба люта була.
І се готи зібралися з гунами і з ними на отців наших напали,
І були розбиті і знищені,
А тут пішли обри на князя і забили його.
Отож синє море одійшло од Русі...
Се боги русі не беруть жертви людської, ані тваринної,
лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на
травах настояну, і меди,
ніколи не живу птицю, ані рибу.
І се варяги й елани богам дають жертву іну і страшну
чоловічну.
І те ми не повинні діяти, яко ми Дажбожі внуки,
і не маємо йти за іними стопами чужими.
24в
Се жертва наша є мед, сура о дев'ясилі і щавлі удіяна
і на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена.
І то буде наша жертва богам правим,
які суть наші праотці:
бо се походимо од Дажбога і стали славні, славлячи
богів наших.
Ніколи не просили, не молили блага для себе.
Се бо боги казали нам ходити до Русі і ніколи не з ворогами.
Мати-Слава обрала нас співати про перемогу над
ворогами, і тому віримо,
бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость
летіла од нас.
Се бо князів наших вибирали,
аби влада їхня про нас піклувалася.
І як прийде ворог на кордони наші,
то через кордон не перейде,
бо поверне його сам Перунько.
І те сніп знає,
що ми молимо Славу і ніколи не просимо іншого,
ніколи не вимагали життя безпохибного.
Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив,
узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні.
А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів і
куючи казав тому:
«Се стріли і мечі маєте на воїв тих
і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам
у багні.
І будуть вони, як поросята, вмазані од брення,
і сморід свій понесуть слідами своїми,
і всюди буде сказано про них, як про смердючих
поросят і свиней».
Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав,
і те Ор повідав отцям нашим.
І така була наша боротьба за житву і звитязтва многі і
віки назад,
і зараз віримо в те, що так було.
'24г
Ішов од тих верхів і до синього моря і Сурожа до вас
і казав вам, як відали самі, про ту зі старих часів землю
нашу союзу антів,
яка через кров, щедро пролиту на ній, русою зветься,
бо руду лили, і тако в спрагу її до кінця.
І буде та земля наша, славних племен і родів.
Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося
силою їх.
І так величаємо пращура нашого Сварога,
який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця.
25
А це про покарання.
Був град малий на берегах морських руських.
І там був князь, який згаданих еланів бив і відігнав од русів.
І той зібрав рать, кінноту і пішов на них і переміг їх.
А елани плакали в тузі своїй і просили, щоб данину платити.
І та данина вдіяна була з овець, хорязі і вина.
І те елани знали, що руси п'ють багато;
і якщо (тоді) напасти на них, то можна подолати їх.
І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень,
і так сказали русам: не творіться на дар той.
І се руси не слухали й упилися.
І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх.
І се, погибель ту бачачи, руси відійшли в степи
і там, як казали, зібравшися з силами, повернули на них
і повергли їх.
Се боги надихнули їх і руки їхні зміцнили; і ті здобули
перемогу.
Се бо б'ють ворогів і так мовлять:
«Як овець, розтрощимо їх
і будемо самі тими краями володіти,
яко красиві вони суть.
І ті не віддамо».
Се Триглава молимо, великі й малі,
і се бо Триглав наш збирає нас,
і швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи.
І те бачимо, як боги оволодівають ними.
І се бачимо, як мертві є й убиті богами.
А ми по них продовжили.
І бачимо мертві тіла многі,
бо велика рать Перунова на них се поверглась і
розтрощила ту...
І се сварожиці ошую тих течуть,
і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному,
славу отців держащому
і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному.
І се Жаль жаліє над ворогами, і Горинь горює в смерті їхній,
що од рук божих се вержуть.
Се Карна плачеться о мертвих тих,
що стали на тропу божеську і померли.
І поля ті наповнені суть мертвими кістками і главами
усіченими,
й уди од тілес урізані се валялися на траві.
Сморід іде од полів тих,
і ворони летять до них видовбувати мертві очі
і їсти мужеські м'яса многі понищені.
Се мовив Ору Сварог наш: «Як мої творіння створив вас
од перст моїх.
І хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь
як сини Творця.
І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш.
Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти;
і як мовить, так і творіть.
І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші,
істягнувши сили із каменя,
чудесне творячи, без коней повізши,
і всяке діючи дивне, без чарівників,
бо всякий гряде, як чарівник.
І ругу творили, клятви чинячи на кметі,
і кметь підкорили...
І так словами многими і многими
і тими словами одурманюєте ви,
приневолюєте рабів в обмін на золото.
І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того.
І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:
любіть світ зелений і життєдайний!
Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!
А по тій добі були сімдесят князів наших,
як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;
і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,
коли люди не хотіли їх.
Се бо князі ті великі трудилися,
і се Кішек був великий і мудрий.
І помер, а по ньому були іні.
Кожний зробив якесь благо для русів.
Пам'ять наша те вдержить,
бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди
і зберігати пам'ять про них у синів наших.
І ніхто не сміє про те забути,
бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім'я його схибнуть на віки».
XIV. Умиємо душі свої
26
І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був.
І боги давали йому овець багато
і худоби на пасовищах у степах.
І се була вона при травах многих,
і боги давали йому приплоди худоби і примножували її.
Ї тако з'явився перед очима їхніми мандрівник і сказав йому:
«Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,
що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.
І се вершник скаче до нього і рече сонцю,
що гряде сонце до лук своїх синіх.
То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.
І як сказано було, поскакав той до іншого краю.
І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,
що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;
і той вороги хотіли вкрасти.
І ті ближні вершники скачуть до іншого краю
І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,
і зги течуть до краю небесного». Ї се сказав.
Тоді два сини пішли до заходу сонця
і побачили там багато див і трави злачні.
І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.
Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на
тропу ту і піти за Оседнем.
І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.
І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.
Отож князі одні повели людей своїх на полудень,
і Ор повів до краю морського.
І тут була засуха велика і піску багато.
І пішли до гори і там осіли на піввіку.
І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.
І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися
і були розтрощені.
1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,
бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.
Се бо боги вели їх, як людей своїх.
І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;
і йшли далі.
Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.
Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні
і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,
яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;
і не сміємо те покинути.
І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих
і підемо трудитися, всяк день мольби творячи
і суру п'ючи, як і раніше робили.
І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за
радощі ті,
що осуриться молоко наше на пропиття наше,
і корм іде для корів до нас.
І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;
і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.
І кажу те, сину мій,
що час не страчено і є вічний перед нами.
І там побачимо пращурів своїх і матерів,
які порядкують на небі й отари свої пасуть,
і віни свої вінуть і життя мають, як і наше...
Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.
І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,
і пребуде віки вічні біля Світовида.
І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,
як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.
А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх
і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя
людей тих.
І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,
і та синь іде од бога Сварога.
І Велес іде править отарами їхніми;
і йдуть на злаки і води живі,
і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,
і жертви іншої, як хліби, немає.
І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.
І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і
ми сини їхні,
і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,
які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті
тілес наших.
А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,
і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.
І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до
палат своїх,
і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.
І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,
за нас молитву творячи.
27
Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.
ХV.Всякому належить захищатися самому
8(27)
Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію - 8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27 обривається словами «іако ста глут...», — а текст д. 8(27) починається зі слів «яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще...»

Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.
І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам
нутро.
Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших
зазивали до борні.
А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти
до них.
Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,
чому мусимо знову бути в неволі.
Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії
і йшов пограбувати інших,
так ніби йшов на греків нищити міста їхні
і принести жертву богам в землі їхній.
Але то все була неправда.
Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.
Той гмоть руську попирає іншими,
і злі діяння погубили імена їхні.
Ні Рюрик не русич.
Той бо лис іде хитрувати до степу
і б'є купців іних, які йому довіряються.
На старе кладовище ходили і там помислили,
як дихають пращурове наші під травою зеленою;
і там узнали, якими бути і за що йти.
І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим
пребути,
хто похопить віл отців і праотців маріченських,
який од них іде, а який був присгець.
І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і
розторгнення.
Тако греки від своєї землі прогнали їх,
оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил.
Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав,
яка веде мужів до січі.
Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід,
хто був кращий, а хто ж чорний.
Давно були інші оповіді про витязів,
і тоді чули про походи від отців своїх...
Отак бо русколань занепала од готського та гунського
звірства.
І тоді Кийська Русь утворилась.
І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе.
Як відомо, Сверензе суть дві: одна — венедська, а друга
— готська.
І тут готи прибули до неї і посилилися там,
а венеди ослабли з того часу.
Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська;
і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.
28
Се болить нам те, що не могли повернутися назад
і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти.
І те сказав їм князь Бравелен:
«Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх.
Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і
так се».
Нам жмудь розповіла про готів,
які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів
повернули на південь.
І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали
ругу велику од них.
І се вторглися до землі їхньої.
Ї се Детеріх убитий був од укрів.
І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх.
Се міста наші суть сірі...
А старші родичі наші не вибирали іних для себе,
аби ними правили, а самі йшли до інших.
І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.
1 се страждали за тими і сльози лили за ними.
Б'є крилами Мати наша Слава
і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.
І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци
допомогли їм.
І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній
допомозі;
те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.
І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять
нас од ворогів.
Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про
заступництво наше; і те було.
Тако бо Ясна є за нас.
І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів.
І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров
нашу на землю.
І та є руська земля і буде руська.
Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.
І се творимо труд наш о житьбі.
І се жмудь каже нам, що прийде до нас
і підтримає нас проти ворогів наших;
коритися бо не повинні нікому.
То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі
руській проти ворогів моїх і ваших.
І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати
за рід наш.
І се огидний Яма жре убитих.
І се ворони виїдають очі їхні,
І се трава росте крізь щелепи їхні.
І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою
нашою,
аби не бути в неволі біля рала їхнього,
щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити;
щоб хліб наш їли, а ми їли землю.
І шиї наші не повинні долі схиляти до землі.
І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти
їхні,
щоб не могли посягати на зв'язки наші,
тягти жінок і дітей наших на торги
і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті.
Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю.
І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець.
І багато разів тремтіли,
і небесних воїв убоялися.
І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку.
І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над
ворогами,
і те маємо творити.
Се б то Мар іде на них і Мор.
Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші.
І се сила меча розмежує її.
Се межа розділить нас, і межа та повна крові;
і ту переступити належить не їм, а нам.
І се Боровлень сказав, що повинні йти на них;
і те знамення нам сказало, що перемогти повинні, яко
ми венеди.
І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на
златім ложі.
І там їхня земля.
Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші
суть у тім краї.
І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і
підтримають нас.
І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця.
А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не
одержали.
Бо всякому люду належить захищатися самому.
29
Отож не сподівались уже на них (венедів) ніколи...
Хай іде слово наше о правді, і так знайшли правду.
І се мовимо од старих словес, що йдуть од отців наших,
які бо були сильні.
І то маємо повернутися до борозни їхньої і тако
потрапити до неї.
Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас.
І сей Аскольд — то ворог наш.
Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо
такий же ворог, як грек.
І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти
еланських купців,
що ходили до Дніпра-ріки.
І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті
років після Алдоріха
і хотів правити нами.
І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на
престолі цьому раніше його.
І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те;
і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога.
Старі перекази повідають нам, що приходив на Русь
інший Аскольд
і що було три Аскольди-варяги.
І ті варяги приносили свої жертви,
і не наші, та й не чужі князі, бо вони зовсім не князі,
а вої прості, і силою захоплювали владу.
І се Рюрик іде...
А згадаймо, як римські орли зазнали поразки від дідів
наших у гирлі Дунаю.
Тоді Траян напав на дулібів.
І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх.
І те було за триста літ до нашого часу.
І сеє маємо тримати в пам'яті.
Ї се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше
іншим.
Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця.
Ні римляни, ні елани не мали влади над нами; і так
пробудемо.
І се дуліби кажуть про нас, що ми брати з ними.
І те істинна правда, бо походять вони з того ж кореня,
що й ми.
І се згадаємо, як Траян був дідами нашими розтрощений,
і легіони полону брали були до полів наших,
і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас.
І се римляни кажуть, що ми ворове.
І се греки кажуть, обаполи, що ми ворове.
А мають свої інтереси, й обоє зазіхають на наші землі.
І се земля є, взята мечем і кров'ю; така є земля.
І се Траян був за п'ять сотень літ до готів,
але і нині мовимо, що війна наша не перестане до кінця
життя нашого.
І се годиться битися за життя наше мечами.
Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги,
і се є прохач ваш перед богами,
оскільки дають вам силу і владу на землю вашу, оточену
ворогами і воюємо.
Се була Воронзенець-ріка, і град був,
і там отці наші розтрощили готів.
Так ми розтрощимо й інших ворогів.
Се повернемо свою гідність і мовимо, що буде інший
час для нас.
І там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала
пращурам нашим.
І се щури наші радіють на небі за нас.
Се бо пітере Діяіе молять за нас;
і се Ор дивиться на свій люд;
і се не можемо повернути тили свої ворогам.
Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник.
І прийшли на нас Аскольд і Рюрик.
І ось молимо богів позбавити русів од зла того.
XVI. Маємо їсти хліб свій
ЗО
Се бо ми зберігали пытаре Діяіе, бо той окремо є, став
перед Матір'ю.
Се бо те було за приходу до джерел.
І та йшла, піднявши руки до хляб.
І дала дощ, що пішов і наситив (землю).
І тому маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх.
Се бо перед нами земля наша і ту захищаємо, як і отці наші.
І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм,
де чоловік є Сварежь і навпроти нього — жона його.
І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми діти їхні.
І тако бажали тим здоровими і щасливими бути і мати
дітей багато,
і собою хвалитися, і дивитися до вод, щоб були велеплодні;
і се давати мужам своїм пітаре.
І хай обітницею твоєю буде повнити плоди, і овочі, і зерно.
І се радіємо тому, і гаразд буде в тому.
І так буде до конечного дня.
Се бо вірники твої молять про блага і про часи,
коли життя їхнє буде усічене за потребою і в жертву для цього.
І хай це буде у владності твоїй
вергунь бо може о хлябі давати, коли в тому буде
потреба наша.
І молимо про те.
Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.
І се верже ворогів на спину і так одірве голови їхні;
і мовить до неба і кине (їх) біля моря і в пущі.
І ся засуха йде швидко по краю чужому,
і там є до часу, аж поки пьітаре не одведе.
Можновладця йде назад і накинувся на неї і зім'яв її.
І то молились богам у тому жалю і горюванні тому.
І стали ці боги на межі тій.
XVI. Маємо їсти хліб свій
Попереду Сварог, і той одняв руки од бороди
і повелів дощу текти до гоміте тієї.
І се грунт усохлий насититися міг по волі божій,
і злаки могли вирости до тверді, щоб бачити сонце.
Ї се бо сонце живить їх і повнить силою зелене хкріа і злаки.
І се сеє поле оживало і зілля принесло,
і віна зростали, і збирали їх до житниць наших.
Ї се віну покладемо до них і скажемо,
що вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки.
Ї се маємо справді їсти хліб свій...
А се бо гадали о Індру; брали колоду, очищену від гілок,
і казали: яке вдіє?
А потім палили огень сильний і кидали до нього колоду ту,
так щоб огень був до небес,
і там язень її терзав і ділив надвоє і натроє.
Ї то є знак од богів, що любиться жертва тая їм і хочуть її.
Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би
порахувати богів, поділити в небі,
то вигнаний буде з роду,
бо не мали богів, лише Вишень і Сварог і іні суть
множеством,
бо бог є єдин і множествен.
І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що
мали богів многих.
Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того.
XVII. Славимо богів
31
Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну
і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем твоїм мовленим згу,
і світлом мружиш очі.
А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити.
То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків.
Хай іде той день, який хочеш ти!
Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас.
Хай сила твоя наші поля оплодотворить,
грім і дощ хай поллються на них.
І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй.
Як ранкову славу тобі мовити маємо,
то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших,
що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть.
Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні
і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди.
І хай будеш так усі дні...
Жертву тобі правим — овсяне борошно
і так співаємо славу і велич твою...
Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла
заступником од Коляди до Коляди.
Хай плодить на полях і дає трави для худоби,
і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього
багато,
аби мед віщий заколотити і варити.
Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і
повернуло на літо.
Тому-то співаємо славу, як отці в полях.
Славимо огнебога Семаргла,
який гризе дерево і солому
і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері.
А тому вдячні за сутворені борошно і питво,
що як єдине зберігаємо в попелі;
того вздуймо, щоб горіло...
Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку.
Хай святиться ім'я його Їндра,
бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали
були його.
Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла.
Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і
його (зберегли).
Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю 1н(д)ського.
Думали прийти до раю травного, а для худоби то були
злі злаки.
Так веселощі великі нас обуяли.
Ї там наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм
поділитися на три роди
і йти на південь і на захід сонця.
А то були Кий, Щек і Хорив.
І так зробили, і пішли три роди,
і сіли всі на землю свою.
А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.
Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь
і там худобу пасли до першого літа...
Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.
І великі там бо суть луки Хорса,
і там водимо худобу,
аби проплодитися їй волею Дажбога,
його ж славимо...
Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,
триклятий буде.
Слава Впаруні, богу нашому,
який бо нас охороняє і здоров'я дає.
Блага земні дає тому,
хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на
Горі в лісах,
і в діброві берези або дуби.
В тому наші боги,
Бо Дажбо дає тому, хто просить,
і за те хвалимо його.
XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри
32
І се була розбита руськолань готами Германаріха.
А той хотів жону з роду нашого і ту забив.
Се отці наші пішли на них,
і Германаріх розбив їх,
і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн.
І тут смута велика була в русах.
І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них.
І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого.
Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх.
І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги,
бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато.
А також земля готська стала руською і до кінця пребуде.
А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.
І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім
вдруге і без кінця.
І там руси стратилися цілком,
і многі воїни загинули.
Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці,
а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили.
І тоді ж вражі обри нападали на нас,
І якби не втримали обрів.
то бути нам рабами до кінця і працювати на них.
І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули.
Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність
і тримали її аж до смерті;
самі повинні були померти, а русь визволяти.
Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою,
а йшов до дому свого і його ловили там,
то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював.
Кара буде його тяжка і рід викине його,
і в жалю не оплаче його, ім'я його забуде.
А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.
А ми з тими митридами поріднилися...
І ми, руськолуні, не берегли
і тут раптом побачили перед собою гунів.
Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи.
І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла.
І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри,
ніби пісок морський.
І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили.
Хоч билися, та не було ладу в русів,
і обри силою здобули перемогу над нами.
І се отець Діес примучен був од обрів дати... воїв своїх; і
пішли на греків.
Ї се знали, та не було іншого виходу;
і так віче рішило вслід за отцями...
І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись.
А в той час волиняни заговорили про єдність нашу;
і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів.
А в зручний час отці пішли на них і були по обрах.
Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до
кінця.
Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять.
Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо.
Дивіться, ворон летить — і там буде смерть;
а летить той до греків, і те буде.
33
У той давній час багато родів зібрали отці.
А ті роди мали старших і віча,
іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод
Коляди до Коляди.
І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив.
І всякий рід мав старого чаклуна,
який іншим радогощі діяв.
І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори.
Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас.
І буде се початком.
І як він став, то й радіємо тому.
Самі під чарами і пиймо суру,
вона ж бо прийшла од них.
Се бо силою укріпить і мудрістю огорне.
І се брали інше до думки —
йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх.
А ся треба наша по Седеню, отцю нашому,
що на Понтійському березі у Росії-граді був.
І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські
землі.
І там Кий заснував град Київ.
І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на
кущу руському.
І всі стали русичами.
34
Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар
і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.
І десь там були свої вої поляни,
і їх повернули, бо в них був голод.
Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,
від іншої землі.
Також той край відібрали і русичі населили його.
Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний,
бо вражений у розумі і правити не міг.
Се бо торжищами еланським і арабським правив,
зважаючи на те, що мав чин.
І се Кий одвів полки свої од ворогів.
І поки болгари не принесли од своєї землі,
брали данину од родів.
Се бо слава ходила всюди.
А там почали з готами воювати,
і сила людська погнала тих опріч.
І так се земля наша простяглась од краю до краю, як
Руськолань, заселена,
і данину богам відвойовували од ворогів;
і так ту держали собі.
А Голинь град був великий і багатий.
І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни
спалили.
І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі;
до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть;
то бо була своя, то земля отців наших,
і ту мали за ці літа, зберегли.
Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї,
яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця.
І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.
І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу,
то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.
І готує Перун нам стрілу свою,
аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.
І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла
боротьба.
Й узнавали на ній силу свою,
і пішли -до Голуні і до Суренце землі, до того моря
дулібського.
І зліва були готи, а прямо на півдні — елани.
Се бо з ними торги вели, підтримуючи життя своє.
Й об'єднали сили свої докупи.
За те проголошуємо гучну славу богам;
і тому зробимо суру і пиймо її во славу божу.
І надбали добра, і тут поділили степ той між родами своїми;
і завели отари великі овець і корів,
що дали нам сили жити серед трав;
і ті (отари) водили, зберігаючи протягом двох віків.
Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить.
І йдемо на південь на зеленицю і на покорм злачний од
еланів.
А ті відігнали нас силою до землі стуленої;
і були при загибелі, і не могли лишатись на зелениці
через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали.
А ті дуже злі суть і не хотіли допомогти нам.
І те (ми) говорили, щоб відомстити за ті діяння
й оплатити їм у час їхній, як казали були отці наші,
оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря.
І стали грудьми проти них, і вразили передніх,
і вчинили прю велику.
І грецьколань миру запросила;
і закінчили війну нашу.
Отак дістали зеленицю на зиму,
і годували худобу нашу,
і проголошували славу богам.
35а
Се ж особиця наша була причиною того,
про що маємо слова викривальні сказати.
І тут мовимо воістину благе про роди наші
і не брешемо про них, а правду мовимо про них.
Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного.
Іменувався бо той Киська;
а той повів родичів по степу з худобою своєю на південь;
і там, де сяє сонце, жили.
І прийшов до них отець Єрей і те до них мовив:
«Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих,
маємо боронити їх од ворогів.
І так мовимо, що племено є,
і даємо вівці свої і худобу до нього і будемо племено єдино.
Се боги сприяють нам, і маємо шукати доблесті на віки
вічні».
Коли об'єднались, почали говорити: «Хиба також
спільна»; й інше говорили.
Отож отець Ор одвів отари свої і людей своїх од них,
повів їх подалі і сказав там: «Закладаймо град».
І то Голинь був у голому степу і лісі.
І Кисько пішов геть; той повів люд свій до іншого місця,
щоб не змішувати їх з людьми отця Ора,
Се той (Ор) є старший.
І так поставив у землі той город і поселення.
І так Кисько одійшов з людьми й утворив землю іншу і
там оселився.
І так од цілого одійшли ті окремо і, так скажемо, що
(ніби) були чужі одне одному.
Всі ті пожитки і сили мав кожен інші.
І був Киська той славен, і люди отця Ора славні,
бо слава зросла їхня, і поле знає їх,
як стріли і мечі знає.
35б
А се прийшли язиги до краю його і почали худобу
завертати.
Тоді Кисько напав на них; спочатку відігнав,
а далі і його самого відігнали.
І люди повинні були стати покормом для граків, які
виїдали многі очі,
і люди були повержені од мечів.
І мовив Ор-отець, що мертві вчорнені граками,
і ті кричать од радощів, що їжу отримують.
І від того сповнилося прикрістю серце Орієве,
і сказав родичам: «Підтримайте Киська і люд його».
І ті коней сідлати взялися і налетіли на ясів,
і гнали їх, доки не розтрощили зовсім.
І те маємо знати: доки сили наші об'єднані,
ніхто не зможе подолати нас,
Ті бо степи ні від кого не відібрані,
бо руські суть, і собі славу маємо, ворогами визнану,
які приходять до нас і, бачачи життя наше; спокусити
беруться братів наших
сріблом міченим і од гончарства горшками, з яких їли
сини їхні.
Життя наше в степах є до кінця нашим; а й потребуємо
свого.
Там не повинні нам говорити про інше життя.
Се бо слова наші істинні, а їхні брехливі.
Се бо неправду говорять, її й мають.
36а
Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними
створити державу велику,
відродити маємо Руськень нашу з Голуном і трьома
стами городів і сіл.
Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля.
Се бо Мати-Птиця співає про дні ті і чекаємо на часи ці,
в які крутиться стануть кола Сварожі до нас,
і часи ті настануть для нас.
Мовили матері своїй, що будемо боронити землю нашу
краще венедів,
які пішли на захід сонця і там перед ворогами землю
упорядковують
і хибну віру взяли, тримаються її.
Боровин бо мовить, яко сильний,
і люд той віру має до слів тих.
А ми не дурні, не безумці, і вірити не мусимо,
доки не побачимо, що венеди повернуться до земель
наших, до степів давніх,
щоб глядати ватри іні, як у дні виходу од П'ятиріччя і
Семиріччя,
коли на сході відійшли од нас.
І та птиця мовила, яко огень смар понесла на нас
і гьлу доручила, щоб горіння було (Семарглу?),
і богам купалити, і дощу дощити.
Се бо наша земля була розверзена і коні поглинені,
бо присвятили синове тих коней в жертву богам,
що боги те від степу того давали сонцю по сівбі їхній.
За цим маємо жалкувати, та не за часами антів,
бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили
дім твій,
бо домове ніхто в чужині не будує.
Се бо Ор-отець іде перед нами,
і Кий іде з русами,
і Щек веде плем'я своє,
а Хорев хорватів своїх.
І Земебог радіє з того, які-то ми внуки божі.
З6б
Одійшли Хорев і Щек од інших і переселилися до
Карпатських гір,
і там інші городи заснували і торгували з племенами
іншими,
і багатства мали великі.
Се бо вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда
і до Голуні
і там оселилися, вогні свої палячи до неба
і жертви приносили, дякували богам,
і такі (жертви) за нас.
І се Кий помер, будучи нашим володарем тридцять літ.
І по ньому був син Лебедян, який звався Славер, і той
був двадцять літ.
А по тому був Верен з Великограддя також двадцять літ
І по тому Сережень — десять.
І вони здобули перемоги над ворогами...
І тьму лиха принесла осінь.
І се нагрянули на нас інші,
і то готи приїхали до степів наших, зло творячи.
Се доблесні часи мали праотці наші,
воюючи за життя своє.
Се ми слов'яни, бо славимо богів,
і се ми внуки богів наших Сварога і Дажбога.
І тако терпимо злі наїзди, силу маючи велику,
і боремося сильно од нападів готів швидких протягом
десяти літ.
І тут ільмерці підтримали (нас), і так здобули перемоги
над ворогами.
Се бо тії десять князів мали,
і ті великі були, досвідчені в боях і воїни хоробрі.
Оце пішли на нас по часі і зло творили,
і не було в нас іншої зброї, як мечі фрязькі,
обміняні на баранів та овець,
а ті майстрам створені на небі самому.
ХІХ. З минулого. Після Кия
37а
Се б'є крилами Мати-Птиця, що браманове йдуть на нас.
І ті роги на чоло натягають і так посуваючись напали на нас.
А се тече туга велика в краю нашім,
яко димове степи наповнили до неба,
і жаль плаче за нами,
і Мати кличе до Вишнього, що дав їй вогонь до вогнищ
наших,
і той прибув з допомогою.
І се міць свою кинув на ворогів.
І се Гематьріх відступив, і се готи всілися на Калицю Малу
і рушили до берегів морських,
і ті землі взяли до Дону.
І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами й
іншими племенами.
І там готи се билися чотири сотні літ зі своїми ворогами.
І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо на ній
спокійно.
І з еланами торгували, обмінюючи худобу, шкури і жир
на срібні і золоті кільця, і питво, і їжу.
Була шкура — і життя наше о тій порі було спокійне і
мирне.
І се готи напали на нас ще, і була війна десять літ,
і се втримали землю нашу.
Отож маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох
кінців світу,
тоді, коли свята наближаються до нас.
І ті свята: перше — Коляда, а друге — Яр і Красна гора
осіння, велика і мала.
Йдуть ті свята, як муж іде з города до села огнищанського.
Ї тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.
37б
Рушайте, браття наші, племено за племенем, рід за родом
і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими
і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю
і візьмемо її до рани своєї,
і натовчем (землю) до неї.
А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією,
та щоб сказала (та): «Не можу винити того,
яко наповнений землею,
і не можу його одділити од неї».
І боги, що там є, скажуть тоді:
«Се русич і залишиться ним,
бо взяв землю до рани своєї
і несе її до Нави».
В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців
а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі
простими мужами.
І так ставала земля розквітлою,
і вибрані князі дбали про людей і хляби,
одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх.
Нині маємо інше: і князі полюддя беруть,
і синам владу передають —
од отця до сина і аж до правнука.
38а
(Писано се рукою).
І паки настала велика холоднеча.
Родичі бо се воювали за волості, і багато хто казав:
«Не йдемо до роду, оскільки нема спокою огнищанам,
і будемо ліпше самі в лісі або в горах тирлувати».
Се бо тими словами родичі відокремилися (від інших)
і воліли дуже сердитися і жалітись.
Се бог Сварог, караючи, велике сум'яття горам зробив.
А слов'яни вночі проснулися од великого грому і землетрусу.
І чули, як угорі коні кричали, і сповнилися страхом,
і зібрались і пішли з села, а овець лишили.
А вранці побачили хати зруйновані — одна вгорі, інша
— внизу,
а ще в дірі великій земній,
і більше ніяких слідів не лишилось.
Були ті слов'яни у великій скруті, не могли нічим
прогодуватись.
І сказали Іру-отцю: «Веди нас геть».
І сказав Їрій: «Се я на вас із синами своїми».
І відповіли ті: «Подлегнеме».
І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими,
іншу землю глядати.
І з того почався рід слов'ян аж до днесь.
Не дав Богдаждь знати будучину смертним.
Так возхвалимо мудрість його і старе згадаємо,
і те, що знаємо, скажемо.
Давно був рід слов'ян у горах великих-високих.
Тамо (знали) землю орати, овець і ягнят доглядати і
пасти в травах.
Якось люди пробудились, а коні під хмарами од страху
кричать.
Чуючи це, (люди), обійняті страхом, остерігалися,
боялися, не лягали вже.
І був по цьому мор і холод великий.
І пішли з краю Їндського світ за очі.
Пройшли по землі Перській і пішли далі,
яко не годилася земля тая для овець.
Пішли горами і бачили каміння,
і ті проса не сіяли — також пройшли мимо.
І знайшли степ квітучий і зелений.
Там стояли літа два, а по тому пішли далі,
оскільки хисниці з'явилися.
Пройшли мимо Каяли і прийшли до Дніпра,
яко той всякій прі граничити має і бути перепоною для
ворогів.
На тому Дніпрі мав осісти рід слов'ян.
А ті були огнищанами, і кожний мав діру земну й огнище.
Нам Сварогу славу співати і Дажбогу, які же суть у небі
пречистім;
Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають.
А Стрибог вітри ярити на землю візьметься.
І тому — Ладобогу, який править лади родинні і благості
всякі;
і Купалбогу, який до митнищ правитиме і всяке омовіння
і Ярбогу, який править весняним цвітінням і русаліями,
водяними, і лісовиками, і домовими.
А і Сварог тими править.
Усяк рід мав щурів і пращурів,
які померли віки тому назад.
Тим богам почитання маємо дати і од них радощі маємо.
І поставив псе олов'ян молебище в граді
Індікиєві, який назвший Київ.
І в ньому стали селитися.
А в лісах дубових лісовики в гілках колисатися почали
і бороди хмелем утичені,
і волосся в травах,
тії суть листя зелене.
А мокошани, які внизу сплять,
того (листя мають) до бороди затиченого.
ХХ. Молитва: Дажбог нас струзі своєму
38б
Дажбог на струзі своєму був на небі премудрім, яке синє.
А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене.
Його подих — це життя кожної істоти і притулок.
Усяк муж благо того знати може або зло.
І хто богом не сподоблений,
той пребуде, як сліпий, і не матиме з ним частки,
яко же всяке, що до злого йде,
з ним до кінця пребуде.
ФРАГМЕНТИ
Переклад фрагментів дощечок 20, 27 зроблений нами за публікацією «Календаря канадійського фармера» (1970).
20
... по-своєму також, як птицю, кінноту поставили, і та
ворога тими крилами прикрила, а головою била ...
... щастя було тій кінноті і ум істягнувши (прийнявши
рішення?) обрізали ряди січі і повели її колом ...
... мали так діяти, якщо хотіли здобути перемоги ...
... зніжились вони і в ті дні ми їх мали і в жертву
приносили, як вівцю, що втікала перед нами ...
... родичи десять сот літ худобу випасали на угіддях, а
римляни і греки нашу житву брали і міняли на добро
благодатне ...
... Бо Велес навчив землю орати пращурів, так і діємо ...
... тому кинемо до вогню трави і клечви Велеса славити ...
... три рази русь погибша вставала ...
... гуни зовсім посікли наших і од інших відірвали і
нині ...
... встати їм ще раз ...
... тако стара пря виникне і тако має тривати ...
... багато племен ішли до степів наших ...
... од стріл не бачили сонця ...
... русь — єдина ...
... волали до неба про поміч божу ...
... гриміли мечі і не чути голосів ...
... а не стане один день ...
... напружили отці сили ... той Щек ...
... казали вони дітям бігти до кущів і ті ...
... як буде злий час ...
... перше почали ставити на кордонах міста, бо тих не
мали ...
... з того не візьмемо ...
... а тут Впаруна прийшов і сей кинув на них ...
... тут бо слава велика, і ту провіщає Мати, крилами
б'ючи ...
... тако вороги втікали від нас ... ті мужі суть прості ...
і у славі не шануються ...
27
... інші на північ ... готів ... житва інша ... до Алдоріха
ніхто не йшов ...
... про наступника їх Конеріха ... внук є Буріху ...
... маємо сказати ... про тих бояр, які на готів виходили ...
... і боярин Сегеня, що убив сина Германаріха і раба
Гуларіхового поранив ...
... Алдоріху данину давали ... а мали давати двісті то ...
... в часи Германаріха йшли готи на північ і прийшли
на нас і підкорили ...
... і не брали і рабів мали тяжити, то бо зло творили, і
та Русь упала, і вороги стали над нами володарями і те
тривало сто ... років і піднялися і часи рабства минули ...
... і стали руси вільними і живемо так ... бо руси
піднялись і скинули готів тих ...
... се бо ті огородили землю Руськолань ... пішли отці
в ліси біля Воронзенця і кинули на готів усі сили і роз-
трощили їх ...
''... це справді було в часи Коноріха, од якого обидва
походять Алдоріх і прапрадід Готоріх, що був прадідом
Германаріху ... як ...
... ті літа були там готи Германаріха і се злобилися на
нас, і тут була битва велика, і готи були відтиснені і від-
кинуті до Донця і Дону. І Германаріх пив вино, що буде
любим братом поза воєводами нашими. І так владналося;
стало життя нове ...
... той час, коли готи йшли на нас, се Германаріх з
гунами домовились, і мали ми двох ворогів на два кінці
землі нашої. І був Болорев у затрудненні щодо того. І тут
Мати-птиця прилетіла і сказала йому, що спочатку має
напасти на гунів і розбити їх, а потім повернутися на готів.
Там бо вразив сина Германаріха і вбив його. А тут Гураїк,
друг наш, тако пив кров і вино і опісля за одне літо йшов
на нас. Ї то не раз Болорев говорив про вигнання готів і
тако удіяв сказане. Маємо стояти чесно, урочисто і
добровільно за главу свого, який бореться за життя наше
залізами отців наших, бо коло і коні — то сила наша, яку
даємо й іншим ...

Уривки д. 33 з рукописного тексту Ю. П. Миролюбова
(ТОДРЛ. - Т. 43. - С. 183) і д. 386 (Там же. - С. 224)
перекладені вперше для цього видання.
33
... воїни-волохи пішли на нас ... не могли ... стати
твердо ...
... не почнемо ... як се згадаємо Моуху, що слов'ян до
куща і всі землі до єдності зібрав ...
... якщо в розумі ходять, то візьмуть своє ...
... що се радіють, а потім ідуть дорогою своєю ...
... деякі бо суть одеще (?) тих ...
... Боги наші суть великі родичі ...
... згадаймо частку малу, яка була єдина, і ми також
єдині були ...
... «Волох бо велик і тому йдемо і, як браття, вино
п'ємо» ...
... «се бо не смієте назад дивитися, лише вперед» ...
... «і се пішли на Дунай» ...
... «римлянам же погано є» ...
... «і Халабуті був» ...
... «і се воїни римські суть, коли ... одержали славу на
полі» ...
... «і се римлянам одплачено за зло іхнє» ...
... і се кров проливали за зв'язки братні до смерті,
аби не щезнути.
II. Волос бо наш ...
III. Ми є ...
IV.
V. ... раділи з того ...
VI. ... як би світло ...
VІІ-ІХ ... маємо тих, назад не повинні вертатися.
X. ... се в узді ...

... окремо удіяти ... і сю страву їмо о тіх, хто приходив
до Русі і визволяв русів ...
... і се фряги йдуть вперед ...
... історгнуть мечі свої на вас і ... та пря пребуде до
кінця днів ваших ...
38б
№1 ... наші праотці пішли до землі сухої знайшли
вящень (?) і так посіяли інде і не мали краю того
на землі нашій. І хрещена русь того дня
№6 ... (Біля) Дніпра племена суть рускі ... і костобоці
руськолань творили ...
1. (з) мормарою не сміємо частки мати, бо будемо
одлучені
2. од роду нашого і буде те недобре всім борусам ...