Іван ДРАЧ НІЧНИЙ ЕТЮД

Іван ДРАЧ

НІЧНИЙ ЕТЮД

Не кров з молоком, а кров із ніччю —
Про тебе задумуватись весняною порою
І сльози збирати по твоєму обличчю
Тугою всезнаючою рукою.

Ти — спеки настій. Ти — пустеля палюча.
В тобі заблукати, а потім не вийти.
Ти — пристрасті дикої горда круча,
З якої кидатись несамовитим.

Руки обплетені, вуста обпалені
Глибинними незагнузданними пожежами,
І зеленокоса ніжність пальми
Тебе не схолодить своїми одежами.

Зорі б тобі підійшли за намисто,
Та од захоплення повмирають...
І як ти землі не підпалиш, вогниста,
Мій буйний,

мій карий,

мій чорний раю!