Василь Еллан Старовинний цілують рояль

Василь Еллан

Старовинний цілують рояль
Білі, тонко-стрункі рученята...
Сивий морок зловісно насовує в хату...
Серце стис невимовний, розпачливий жаль...
Заридати б тепер! Заридати,
Як ридає рояль...

Елегійний ноктюрн завмирає
У отруйнім екстазі кохання...
Тихі звуки і пестять, і ранять...
А байдужість солодка ляга, як гора,
На безсиле думок поривання.
Ах, цей вечір... Ця гра!..

Чернігів, 1913 р.